РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Щокін проти України"

(Заява NN 23759/03 та 37943/06)

14 жовтня 2010 року

Стислий виклад.

Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) вирішив об'єднати заяви заявника, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя. 

У березні 2002, 2003 та 2004 року заявник подавав до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі - ДПІ) податкові декларації про доходи за 2001, 2002 та 2003 роки відповідно. Суми податку з доходу заявника, одержаного не за місцем його основної роботи, були обчислені на підставі фіксованої податкової ставки, встановленої пунктом 3 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет).

ДПІ перераховувала суми вказаного прибуткового податку на підставі Інструкції "Про прибутковий податок з громадян", затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції (далі - Інструкція), внаслідок чого розмір сум податку, що мали бути сплачені заявником, збільшився.

Відповідні скарги заявника на незаконність дій ДПІ, а саме збільшення розміру вказаних сум на підставі Інструкції, яка є підзаконним актом, і не застосування Декрету, який мав силу закону, судами задоволені не були.

Заявник скаржився до Європейського суду за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на порушення його майнових прав в результаті збільшення розміру сум податку не у відповідності з законом.

Заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що провадження в його справі було несправедливим.

Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:

"1. Вирішує об'єднати заяви;

2. Оголошує скаргу заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1200 (одну тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди, а також 1500 (одну тисячу п'ятсот) євро відшкодування судових витрат. Ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із зазначених сум;

(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції."

 


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.