ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

24.04.2018 р.

Справа N 646/6250/17

 

Адміністративне провадження N К/9901/2128/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Берназюка Я. О., судді: Гриціва М. І., Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_2 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова в складі судді Сороки О. П. від 11 вересня 2017 року, постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова в складі судді Сороки О. П. від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Макаренко Я. М., Шевцової Н. В., Мінаєвої О. М. від 08 грудня 2017 року, встановив:

08 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просила суд: визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01 березня 2016 року; зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії позивачу, починаючи з дня припинення.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року позовні вимоги про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 01 березня 2016 року по 07 березня 2017 року залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка знала або могла дізнатись про припинення виплати їй пенсії ще в березні 2016 року, проте звернулась з позовом у вересні 2017 року з пропуском строку звернення до суду.

З урахуванням ухвали від 11 вересня 2017 року Червонозаводський районний суд м. Харкова постановою від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 08 березня 2017 року; зобов'язано Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 08 березня 2017 року.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулась із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року, постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року та задовольнити позовні вимоги повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає, та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Від Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України ( N 2747-IV) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України з 1998 року та отримує пенсію за віком.

З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, який охопив територію Донецької та Луганської області, в 2015 році позивач покинула своє постійне місце проживання та перемістилася до м. Харкова.

16 грудня 2015 року ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (Закон N 1706-VII), що підтверджується довідкою N 6328010259 від 16 грудня 2015 року.

З 2015 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова, яке постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року N 988 (Постанова N 988) реорганізовано в Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

З 01 березня 2016 року позивачу припинено нарахування та виплату пенсії.

Внаслідок похилого віку та незадовільного стану здоров'я ОСОБА_2 тимчасово переїхала до м. Шахтарська Донецької області з метою отримання необхідної медичної допомоги, де і продовжує перебувати.

Оскільки виплату пенсії не було поновлено та будь-яких роз'яснень з цього приводу управлінням пенсійного фонду України не надано, у липні 2017 року ОСОБА_2 направила до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова заяву щодо роз'яснення підстав та причин невиплати пенсії та з проханням вжити заходів щодо її виплати, а також заборгованості, що утворилася внаслідок затримки не з вини пенсіонера.

Листом від 19 липня 2017 року N 91/Б-4 Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило позивача про те, що їй припинено нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року відповідно до списків управління праці та соціального захисту населення адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради до з'ясування фактичного місця проживання.

На час звернення до суду першої інстанції позивач через похилий вік та незадовільний стан здоров'я продовжувала перебувати в м. Шахтарськ Донецької області та не мала об'єктивної можливості пройти перевірку постійного місця проживання в м. Харкові.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України ( N 2747-IV), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої ( N 2747-IV), другої ( N 2747-IV) та третьої статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 ( N 2747-IV) та частина четверта статті 242 КАС України ( N 2747-IV) (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.

Судами встановлено, що порушення прав позивача в частині невиплати пенсії триває з березня 2016 року, а тому кожного місяця, не отримуючи пенсію позивач мав бути обізнаний про порушення його прав та мав змогу звернутись до суду за їх захистом.

Разом з тим, до суду з позовом про захист своїх порушених прав позивач звернулась 08 вересня 2017 року.

Згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що виноситься ухвала.

Так, підставою для поновлення пропущеного процесуального строку, відповідно до частини першої статті 102 КАС України, може бути лише наявність поважних причин його пропуску.

Суди вказують, що позивачем не наведено будь-яких доводів щодо існування об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від його волевиявлення, що унеможливило вчасно звернутись до суду з адміністративним позовом.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли висновку щодо пропуску шестимісячного строку звернення до суду. Це дозволило задовольнити позов у частині захисту порушеного права позивача у період шести місяців до моменту звернення до суду та, відповідно, відмовити у захисті порушеного права шляхом відмови у задоволенні позову, в частині, що стосується періоду з 01 березня 2016 року по 07 березня 2017 року.

Однак, вказаний висновок є передчасним з огляду на таке.

Частинами першою та третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати пенсії відповідачем з березня 2016 року. При цьому, сам факт протиправності дій відповідача доведений в судах попередніх інстанцій та не є предметом оскарження.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". Такий висновок колегія суддів робить, виходячи з наступного.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_2 є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (Закон N 1706-VII).

Відповідно до статті 7 цього Закону (Закон N 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Оскільки судами встановлено, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується сторонами, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень - Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

В свою чергу, відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях N 8-рп/2013 (Рішення N 8-рп/2013) і N 9-рп/2013 (Рішення N 9-рп/2013), а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Оцінивши в сукупності наведені норми, колегія суддів також враховує специфіку даної категорії спору та наявність поважних причин звернення ОСОБА_2 до адміністративного суду в липні 2017 року, що є незалежні безпосередньо від позивача, зокрема, похилий вік (1935 рік народження), незадовільний стан здоров'я, який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, переміщення з території проведення антитерористичної операції.

Частиною другою статті 6 КАС України ( N 2747-IV) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд касаційної інстанції дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (заява N 48787/99), в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

За таких підстав, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що прийняті з порушенням норм процесуального права, про ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу та скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України ( N 2747-IV) судові витрати підлягають новому розподілу.

Частиною першою статті 139 КАС України ( N 2747-IV) встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу ( N 2747-IV), стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з платіжним доручення N 1408289263 від 31 січня 2018 року за подання касаційної скарги сплачено 1280,00 грн; від сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги ОСОБА_2 була звільнена на підставі відповідних ухвал судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 341 ( N 2747-IV), 345 ( N 2747-IV), 349 ( N 2747-IV), 351 ( N 2747-IV), 355 ( N 2747-IV), 356 ( N 2747-IV), 359 КАС України ( N 2747-IV), постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2017 року, постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправними дії Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії ОСОБА_2 починаючи з 01 березня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1600,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Я. О. Берназюк

Судді:

М. І. Гриців

 

Н. В. Коваленко


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.