ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

07.07.2016 р.

N К/800/13473/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: суддів: Леонтович К. Г., Васильченко Н. В., Калашнікової О. В., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі N 484/5606/15-а за позовом ОСОБА_1 до управління Держпраці у Миколаївській області Державної служби України з питань праці, головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Миколаївській області Б. С. В. про скасування рішення, встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління Держпраці у Миколаївській області Державної служби України з питань праці, головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Миколаївській області Б. С. В., в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення відповідно до ст. 1886 КУпАП N 14-04-078/0001 від 02.12.2015 року, винесену головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Миколаївській області Б. С. В. відносно нього та закрити справу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова винесена з порушенням пунктів 3 - 4 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (Порядок N 390), а також ст. ст. 2, 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що управлінням Держпраці в Миколаївській області видане направлення N 21 для проведення позапланової перевірки ПСП ім. Шевченка 5 - 6 листопада 2015 року, на підставі якого інспектор 5 листопада 2015 року звернувся до позивача з метою проведення перевірки, надавши йому всі необхідні документи підтверджуючі підстави та повноваження для здійснення перевірки, але останній відмовився від допуску його до перевірки, з підстав надання копії направлення на перевірку, внаслідок чого на позивача складений протокол про вчинення адміністративного правопорушення з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу на суму 850 грн. відповідно ст. 1886 КУпАП.

Апеляційним судом також встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності став факт не допуску державного інспектора з питань праці до проведення перевірки приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т. Г. Шевченка, директором якого він є. Крім того, підставою для проведення перевірки підприємства позивача стало звернення його працівника із скаргою щодо невиплати належної заробітної плати на урядову гарячу лінію 7 жовтня 2015 року, яка отримана управлінням Держпраці у Миколаївській області 8 жовтня 2015 року. Після опрацювання вказаної скарги та отримання листа-згоди Державної служби України з питань праці від 22 жовтня 2015 року на проведення перевірки підприємства позивача, управління Держпраці у Миколаївській області видало наказ N 90 від 30 жовтня 2015 року на здійснення позапланових перевірок підприємств, зокрема, підприємства позивача, на підставі якого складене направлення на проведення перевірки.

Суди першої і апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з того, що з метою проведення перевірки підприємства позивача, державним інспектором з питань праці надані відповідні документи: службове посвідчення та копія направлення на перевірку, при цьому надання копії направлення на перевірку, а не оригіналу не звільняє позивача від обов'язку допустити представника суб'єкта владних повноважень до перевірки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності винесеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 1886 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.

Так, згідно ст. 1886 КУпАП невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, щодо усунення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування або створення перешкод для діяльності цього органу - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджений наказом Міністерства соціальної політики України N 390 від 02 липня 2012 року (Порядок N 390) (далі - Порядок).

Згідно п. 2 Порядку (Порядок N 390) право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Пунктом 3 Порядку (Порядок N 390) встановлено, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланові перевірки згідно абз. 4 п. 3 Порядку (Порядок N 390) проводяться за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Відповідно п. 4 Порядку (Порядок N 390) інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності став факт не допуску позивачем державного інспектора з питань праці до проведення перевірки Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т. Г. Шевченка, директором якого він є. Підставами для проведення перевірки підприємства позивача стали: звернення його працівника із скаргою щодо невиплати належної заробітної плати на урядову гарячу лінію 7 жовтня 2015 року, яка отримана управлінням Держпраці у Миколаївській області 8 жовтня 2015 року; листа-згода Державної служби України з питань праці від 22 жовтня 2015 року на проведення перевірки підприємства позивача; наказ N 90 від 30 жовтня 2015 року управлінням Держпраці у Миколаївській області на здійснення позапланової перевірки підприємств та направлення на проведення перевірки.

Виходячи з наведеного інспектор мав право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для проведення перевірки підприємства позивача державним інспектором з питань праці надане службове посвідчення та копія направлення на перевірку.

Позивач посилається на порушення проведення перевірки, так як відповідачем надана копія направлення на перевірку, а не оригінал направлення.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що надання копії такого направлення є незначним порушенням, яке не звільняє позивача від обов'язку допустити представника суб'єкта владних повноважень до перевірки. Крім того, як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанції, що надання лише копії направлення на перевірку прямо не протирічить вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, посилання позивача на відсутність підстав для проведення перевірки його підприємства виходять за межі предмету доказування у даній справі та обґрунтовано не прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки у спірних правовідносинах позивача притягнуто до адміністративної відповідальності внаслідок протиправної відмови у допуску інспектора до проведення перевірки на підставі документів, що є достатніми для проведення такої перевірки.

При цьому позивач не позбавлений права на оскарження підстав для проведення перевірки у встановленому законом порядку

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Відповідно ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 березня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст. ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.