ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.03.2017 р.

Справа N 914/1316/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: суддів: Іванової Л. Б. (доповідач), Барицької Т. Л., Гольцової Л. А., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" на рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі N 914/1316/16 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсними договорів за участю представників сторін: позивача - Ш. Д. Ю., відповідача-1: П. О. В., відповідача-2: не з'явилися, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Ф. Р. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: не з'явилися, встановив:

Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" про визнання недійсним Договору від 23.12.2014 про розірвання Договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур";

визнання недійсним Договору від 23.12.2014 про розірвання Договору про уступку прав вимоги до Договору застави майнових прав від 18.02.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус";

застосування наслідків недійсності Договору від 23.12.2014 про розірвання Договору застави майнових прав від 18.02.2014, повернувши сторони у первісний стан шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису 14195491 з контрольною сумою 48АД4Б5ГАЗ про державну реєстрацію обтяження рухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус" на підставі Договору застави майнових прав від 18.02.2014 з дати вилучення, а саме: 14.01.2015.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. у справі N 914/1316/16 (суддя - Кидисюк Р. А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Данко Л. С., суддів Костів Т. С., Малех І. Б. ), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі N 914/1316/16, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на неправильне застосування судами ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), оскільки повідомлення про визнання оспорюваних правочинів нікчемними може здійснюватися під час ліквідації банку; не надали правової оцінки підставам нікчемності оспорюваних правочинів, та, з огляду на виникнення права застави з дня укладення договору застави та реєстрації права застави, безпідставно пов'язали існування майнового права із процедурою звернення стягнення на предмет застави.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 18.02.2014 між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії N 7/14 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

В подальшому між сторонами також було укладено: додаткову угоду N 1 від 30.04.2014, додаткову угоду N 2 від 27.05.2014, додаткову угоду N 3 від 31.07.2014, додаткову угоду N 4 від 15.09.2014 та додаткову угоду N 5 від 23.12.2014 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014, згідно із якими було внесено зміни до п. 1.1.1 Кредитного договору та визначено, що надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139488208,00 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2015 на умовах, визначених цим договором.

Судами попередніх інстанцій визначено, що рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі N 916/1422/15-г (Рішення N 916/1422/15-г) встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав позичальнику кредитні кошти в обумовленому розмірі, однак, останній взяті на себе за договором зобов'язання належним чином не виконував, що стало підставою задоволення позову Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" заборгованості за кредитом в сумі 139488208,00 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 13196731,33 грн., пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 3415737,34 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур", що виникли із договору про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014, Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (заставодержатель), Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" (заставодавець (майновий поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" було укладено трьохсторонній Договір застави майнових прав від 18.02.2014.

Відповідно до умов Договору застави майнових прав, заставодавець (майновий поручитель) передав в заставу заставодержателю майнові права, що випливають з договору від 04.03.2013, укладеного між заставодавцем (майновим поручителем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південінвестсервіс" (п. 1.1 Договору застави майнових прав).

Згідно із п. 1.3 Договору застави майнових прав заставлені майнові права оцінені сторонами в сумі 68925000,00 грн.

Також 18.02.2014 Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" було укладено Договір про уступку права вимоги до Договору застави майнових прав від 18.02.2014, згідно із яким заставодавець уступає, а заставодержатель приймає в повному обсязі право вимоги на всі майнові права за Договором від 04.03.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" та Акціонерним товариством "Південінвестсервіс", які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Судами з'ясовано, що 23.12.2014 Публічним акціонерним товариством "Імексбанк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" було укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014.

За умовами цього Договору сторони дійшли згоди розірвати Договір застави майнових прав від 18.02.2014 та домовились про те, що, розриваючи договір вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором.

Крім цього, 23.12.2014 Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Парус" було укладено Договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, за яким сторони дійшли згоди розірвати договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 та домовились про те, що, розриваючи договір вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором.

Зважаючи на укладення вказаних правочинів, 14.01.2015 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вилучено запис 14195491 з контрольною сумою 48АД4Б5ГАЗ про державну реєстрацію обтяжень рухомого майна ТОВ "Парус".

26.01.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову N 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", на підставі якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 N 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Імексбанк" та з 27.01.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк" С. Ю. П.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21.05.2015 N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" та розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків С. Ю. П. строком на 1 рік з 27.05.2015 до 26.05.2016 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду N 189 від 19.10.2015 призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Імексбанк" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Г. С. О. з 20.10.2015.

22.01.2016 Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" направлено відповідачам повідомлення про нікчемність правочину, а саме: договорів від 23.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014, а також 30.03.2016 в газеті "Голос України" опубліковано оголошення, яким позивач, додатково, повідомив відповідачів про нікчемність зазначених правочинів.

Посилаюсь на те, що розірвавши договір застави та договір про уступку права вимоги, банк фактично при непогашеній заборгованості за кредитним договором безпідставно відмовився від власних майнових вимог до заставодавця за дійсним договором забезпечення, а також від своїх прав звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості боржника, що є підставою нікчемності оспорюваних договорів у зв'язку із наявністю обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI).

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у позові, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що дії, спрямовані на виявлення правочинів, що є нікчемними, вчинено Уповноваженою особою Фонду у відповідності до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) протягом здійснення тимчасової адміністрації в АТ "ІМЕКСБАНК" оскільки, як вбачається з повідомлень про нікчемність правочинів N 301 та N 302 такі дії вчинено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ІМЕКСБАНК"; позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на 23.12.2014 у банку були вимоги до відповідачів за договорами застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав, що виникли внаслідок порушення позичальником основного зобов'язання за кредитним договором; рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі N 916/1422/15-г (Рішення N 916/1422/15-г) встановлено, що письмову вимогу про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів, несплачених відсотків та пені, отримано позичальником лише 15.03.2015; позивачем не доведено, що розірвання договорів застави майнових прав та уступки права вимоги до договору застави майнових прав може призвести до неможливості виконання відповідачем-2 зобов'язань за кредитним договором, а відтак, до порушення прав позивача, а також прав третіх осіб і вкладників банку.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаними висновками та виходив з того, що Уповноважена особа Фонду саме на тимчасову адміністрацію, а не на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" була зобов'язана належним чином виявити відповідні правочини, які вона вважає нікчемними, прийняти відповідне рішення, яке оформити відповідним розпорядчим актом; рішення про визнання спірних договорів нікчемними із передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) підстав Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ "Імексбанк" не приймалось, таке рішення та повідомлення було прийнято саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" з подальшим повідомленням сторін, а тому визнання спірних договорів нікчемними під час процедури ліквідації банку є істотним порушенням вимог ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) та свідчить про неправомірність посилання позивача на наведені підстави позову, які можуть застосовуватись виключно під час дії тимчасової адміністрації; зі змісту рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2015 по справі N 916/1422/15-г (Рішення N 916/1422/15-г) та змісту протоколу засідання кредитного комітету АТ "Імексбанк" N 92/3 від 27.11.2014 вбачається, що на момент укладення оспорюваних договорів відповідач-2 не мав простроченої заборгованості за кредитним договором; а тому з огляду на відсутність на момент укладення спірних договорів майнових вимог до боржника за кредитним договором, а отже і відсутність майнових вимог за забезпечувальними обтяженнями, факт укладення спірних договорів унеможливлює відмову від майнових вимог, яких на момент їх укладення не існувало; рішенням господарського суду Одеської області по справі N 916/1422/15-г від 28.09.2015 встановлено факт належної заміни предметів застави шляхом викладення у Додатковій угоді N 5 від 23.12.2014 до кредитного договору пункту 1.3. даного договору в новій редакції.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим відмовили у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 "Про судове рішення" (Постанова N 6), рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 (Постанова N 6)).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI).

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) Уповноважена особа Фонду має зокрема право: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону (Закон N 4452-VI), про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) встановлено, що Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 зазначеної статті (Закон N 4452-VI)).

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону (Закон N 4452-VI), про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) уповноважена особа Фонду з дня свого призначення виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону (Закон N 4452-VI).

Вирішуючи спір по суті суди попередніх інстанцій виходили з того, що Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію, а не на ліквідацію зобов'язана була виявити правочини, які вона вважає нікчемними, прийняти відповідне рішення, яке оформити відповідним розпорядчим актом, однак рішення про визнання спірних договорів нікчемними із передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) підстав Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію не приймалось, а таке рішення та повідомлення було прийнято саме Уповноваженою особою на ліквідацію банку з подальшим повідомленням сторін, а тому визнання спірних договорів нікчемними під час процедури ліквідації банку є істотним порушенням вимог ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) та свідчить про неправомірність посилання позивача на наведені підстави позову, які можуть застосовуватись виключно під час дії тимчасової адміністрації.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано оцінки змісту повідомлень Уповноваженої особи N 301 та N 302 від 21.01.2016, які містять посилання на те, що оспорювані правочини були виявлені під час здійснення тимчасової адміністрації.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача-1 про витребування доказів, зокрема і документів щодо дотримання Уповноваженою особою порядку виявлення та визнання нікчемними правочинів, однак процесуальні документ у справі не місять рішень та висновків суду першої інстанції щодо задоволення чи відхилення вказаного клопотання, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для вирішення спору.

Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому у випадку пред'явлення такого факту вона підлягає розгляду з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину, або відмови в цьому.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) встановлено нікчемність правочину (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Таким чином, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно із якими банк відмовився від власних майнових вимог встановлена законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення Уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, а спори щодо нікчемності таких правочинів підлягають вирішенню судом.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів про те, що посилання позивача на нікчемність правочину можлива лише виключно під час дії тимчасової адміністрації.

Як визначено ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно із ст. 16 Закону України "Про заставу" право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Як передбачено ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів наявності станом на 23.12.2014 (дату розірвання оспорюваних договорів) вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус" та/або до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур", що виникли внаслідок порушення останнім основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014, зокрема, щодо задоволення майнових вимог по погашенню кредиту, відсотків за користування кредитом, пені за прострочення платежів по цьому договору за рахунок звернення стягнення на предмет застави.

В основу зазначено висновку судами покладено рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2015 по справі N 916/1422/15-г (Рішення N 916/1422/15-г), яким встановлено, що письмову вимогу про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів, несплачених відсотків та пені, отримано ТОВ "Торгова компанія "Ажур" лише 15.03.2015, та протокол засідання кредитного комітету АТ "Імексбанк" N 92/3 від 27.11.2014.

З огляду на те, що вимогу про сплату (дострокове повернення) кредитних коштів може бути направлено у будь-який час після порушення зобов'язання боржником, без з'ясування умов, порядку та строків виконання зобов'язань за кредитним договором та обставин їх дотримання боржником, направлена 15.03.2015 банком вимога, як і протокол засідання кредитного комітету АТ "Імексбанк", підписаний 27.11.2014, не може свідчити про відсутність у боржника заборгованості станом на дату розірвання оспорюваних договорів та наявності порушень договору застави заставодавцем.

Однак суди попередніх інстанцій вичерпної правової оцінки зазначеним обставинам не надали, не врахували правову природу права застави та не взяли до уваги, що право застави виникає з моменту укладення договору і з цієї дати у сторін виникають взаємні права та обов'язки, одним з яких є право заставодержателю звернути стягнення на предмет застави в разі порушення боржником основного зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі N 914/1316/16 скасувати.

Справу N 914/1316/16 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

 

Головуючий, суддя

Л. Іванова

Судді:

Т. Барицька

 

Л. Гольцова


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.