ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01.11.2016 р.

Справа N 815/1186/16

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Ступакової І. Г., суддів: Бітова А. І., Милосердного М. М., при секретарі - Татарин Б. Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, встановила:

ОСОБА_3, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_2, поруч з написом державною мовою "ОСОБА_2" російською мовою "ОСОБА_2" відповідно до ст. 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_2, поруч з написом державною мовою "ОСОБА_2" російською мовою "ОСОБА_2" відповідно до ст. 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI).

В апеляційній скарзі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у лютому 2016 року, у зв'язку з досягненням ОСОБА_2, в інтересах якої діє позивач, 16-річного віку, остання звернулась до Приморського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо отримання паспорту та, на підставі ст. 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI), Європейської хартії регіональних мов або меншин () та рішень Одеської міської ради N 2419-VI від 13 серпня 2012 року та Одеської обласної ради N 578-VI від 15 серпня 2012 року, якими передбачається регіональний статус російської мови на території Одеської області та міста Одеси, подала заяву про внесення до паспорту громадянина України відомостей про неї державною мовою і поруч російською мовою.

19 лютого 2016 року ОСОБА_2 видано паспорт громадянина України та в подальшому, 10 березня 2016 року заявнику надана відповідь N 4/1-257, згідно якої проінформовано, що відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус" (Закон N 5492-VI) від 25 березня 2015 року та постанови Кабінету Міністрів України N 302 від 25 березня 2015 року "Про затвердження зразка бланку, технічного опису та порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, знищення паспорту громадянина України" (Постанова N 302) не передбачено оформлення паспорта громадянина України з внесенням інформації про особу російською мовою.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за умови зобов'язань країни відповідними заходами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни та необхідності при визначенні своєї політики щодо регіональних мов або мов меншин враховувати потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами, у зв'язку з невизначеністю порядку виконання норми ст. 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) щодо видачі паспорта громадянина України, встановленого Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України N 302 від 25 березня 2015 року (Постанова N 302), суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) - кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання. Кожен незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Статтею 5 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) передбачено, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів: 1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками; 2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим; 3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови; 4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами; 5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах; 6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики; 7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах; 8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку; 9) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.

Держава сприяє розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

Частинами 2 (Закон N 5029-VI), 3 статті 7 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) визначено, що у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин () до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі (Закон N 5029-VI), віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

До кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.

Судом першої інстанції при вирішенні спірного питання було встановлено, що рішенням Одеської обласної ради "Про заходи щодо імплементації положень Закону України "Про засади державної мовної політики" на території Одеської області" N 578-VI від 15 серпня 2012 року та рішенням Одеської міської ради N 2419-IV від 13 серпня 2012 року "Про реалізацію положень Закону України "Про засади державної мовної політики" в місті Одеса" передбачено, що на території Одеської області поряд з українською мовою як державною поширеною є російська мова як регіональна та до неї застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов, що передбачені у Законі України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI).

При цьому, частиною 1 статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) передбачено, що паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи.

Отже, з наведеного слідує можливість видання уповноваженими органами документів, виконаних державною мовою і поруч, за вибором громадянина однією з регіональних мов або мов меншин України.

Посилання апелянта на положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (Закон N 5492-VI), яким не передбачено внесення додаткової змінної інформації щодо визначення у паспорті замість скісної риски латинськими літерами на російську мову або іншу іноземну мову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як було вірно зазначено судом першої інстанції таке право надано вищенаведеними положеннями Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI), який в свою чергу підлягає обов'язковому застосуванню всіма суб'єктами правовідносин.

Більш того, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) передбачено, що до приведення у відповідність із цим Законом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (Закон N 5029-VI).

Також, згідно положень Європейської хартії регіональних мов або меншин (), ратифікованої Україною 15 травня 2003 року, стосовно регіональних мов або мов меншин, в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану кожної мови, сторони будують свою політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах: a) визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства; b) поважання кордонів кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини, з метою забезпечення, щоб існуючий раніше або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові відповідної регіональної мови або мови меншини; c) необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження; d) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній та письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання; e) підтримання і розвиток стосунків з питань, що охоплюються цією Хартією, між групами, які використовують регіональну мову або мову меншини, та іншими групами населення держави, які вживають мову в такій самій або схожій формі, а також започаткування культурних стосунків з іншими групами населення держави, що користуються різними мовами; f) передбачення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях; g) передбачення особам, які не володіють регіональною мовою або мовою меншини і які проживають у місцевості, де вона використовується, можливостей вивчати її за своїм бажанням; h) сприяння здійсненню наукових досліджень в галузі регіональних мов або мов меншин в університетах чи аналогічних установах; i) розвиток відповідних форм транснаціональних обмінів з питань, що охоплюються цією Хартією () та що стосуються регіональних мов або мов меншин, які використовуються в такій самій або схожій формі у двох або більше державах.

Таким чином, у зв'язку з невизначеністю порядку виконання статті 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) щодо видачі паспорта громадянина України, встановленого Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України N 302 від 25 березня 2015 року (Постанова N 302), вимоги про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області визначити в паспорті громадянина України ОСОБА_2, поруч з написом державною мовою "ОСОБА_2" російською мовою "ОСОБА_2" відповідно до ст. 13 Закону України "Про засади державної мовної політики" (Закон N 5029-VI) є обгрунтованими та підлягали задоволенню, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спору.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів ухвалила:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 листопада 2016 року.

 

Головуючий

І. Г. Ступакова

Судді:

А. І. Бітов

 

М. М. Милосердний


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.