ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

15.03.2017 р.

N К/800/1965/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О. А. (судді-доповідача), Бухтіярової І. О., Приходько І. В., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі N 825/1738/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Менської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 29 серпня 2016 року N 0000012200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 21 червня 2016 року N 258/14/24834968, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14, підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року N 14, "Про затвердження форми декларації акцизного податку, Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку" (Порядок N 14), в результаті чого м занижено акцизний податок, який підлягає сплаті до бюджету.

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство, здійснивши відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС) безпосередньо споживачам, мало задекларувати зобов'язання зі сплати акцизного податку.

На підставі висновків акта перевірки Менською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року N 0000012200, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів у сумі 45181,25 грн., з яких, за основним платежем 36145,00 грн. та 9036,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій погодилися із таким висновком. Суд апеляційної інстанції також додав, що позивачем не доведено обставини відпуску нафтопродуктів споживачам для їх комерційного використання.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Відповідно до пункту 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія.

Згідно з підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів оподатковуються акцизним податком у розмірі 5 % від вартості підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України платником податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - це продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпунктах 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування (абзаци 1 та 2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Таким чином, кваліфікуючими ознаками поняття "реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами" є: продаж товарів, тобто операція при якій відбувається перехід права власності на товар; спеціальна суб'єктність - споживачі; некомерційне використання товару.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що оподаткуванню акцизним податком підлягають лише ті підакцизні товари, зокрема нафтопродукти, які реалізовуються безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Суди першої, апеляційної інстанцій та відповідач, обґрунтовуючи свої доводи та посилаючись на Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року N 1442, зазначили про те, що законодавець визначив, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, а не оптовий, оскільки відпуск пального відбувається через паливно-, масло - та газороздавальні колонки кінцевому споживачу. Тобто за своїм функціональним призначенням мережа автозаправних станцій використовується саме для роздрібної торгівлі нафтопродуктами, тобто реалізація для кінцевого споживача.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на положеннях ПК України, а саме підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, що визначає умовою виникнення об'єкта оподаткування акцизним податком саме факт здійснення операції продажу товару кінцевому споживачу для його особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, про що зазначалось вище.

Посилання на пункт 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами є необґрунтованим, з огляду на те, що здійснення роздрібного продажу нафтопродуктів через АЗС не є єдиним виключним правом суб'єкта господарювання. Вказані Правила не регулюють правовідносини у сфері оптового продажу нафтопродуктів та відповідно не можуть його забороняти.

У зв'язку із чим висновки судів попередніх інстанцій про обов'язок позивача сплачувати акцизний податок при здійсненні відпуску нафтопродуктів, скрапленого газу через АЗС є неправомірними.

Щодо тверджень суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не надано доказів того, що придбання його контрагентами нафтопродуктів, скрапленого газу відбувалось для комерційного використання, то колегія суддів акцентує увагу на наступному.

Поняття "комерційне використання" та "некомерційне використання", які є визначальними для сплати акцизного податку, не визначенні жодним нормативно-правовим актом. Господарський кодекс України, а саме назва глави 4 - Господарська комерційна діяльність (підприємництво) - ототожнює комерційну діяльність з підприємництвом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Верховний Суд України у постанові від 11 червня 2013 року (номер рішення в ЄДРСР 32532898) визначив, що під комерційною метою слід розуміти власну господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Таким чином, акцизний податок не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів, які використовуватимуться в господарській діяльності для одержання прибутку.

При цьому презюмується, що для комерційного використання придбаваються підакцизні товари саме суб'єктами господарювання.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач на підтвердження вказаних обставин надавав договори, платіжні доручення, податкові накладні, що складались за результатами реалізації нафтопродуктів, скрапленого газу.

Разом з тим, попередні судові інстанцій не перевірили з ким укладалися ці договори: чи з фізичними особами чи з суб'єктами господарювання.

Враховуючи положення статті 55 Господарського кодексу України та зважаючи на презумпцію добросовісності дій платника податків, в разі встановлення, що реалізація здійснювалась для суб'єктів господарювання за недоведеності податковим органом, що контрагенти позивача - суб'єкти підприємницької діяльності використовували підакцизні товари не для комерційної мети, слід вважати, що Товариство, яке здійснило відпуск нафтопродуктів, скрапленого газу через АЗС суб'єкту підприємництва, не повинно сплачувати акцизний податок.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

 

Судді:

О. А. Веденяпін

 

І. О. Бухтіярова

 

І. В. Приходько


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.