ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

18.01.2018 р.

N 826/13182/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого, судді - Васильченко І. П., при секретарі судового засідання - Ксендзові А. С., розглянув у судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за участю представників сторін: від позивача - Ф. О. П.; від відповідача - не з'явився; від третьої особи 1 - не з'явився; від третьої особи 2 - С. М. В.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) в судовому засіданні 18 січня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу ( N 2747-IV). Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс", в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 р. N 2846 в частині затвердження умов продажу активів ПАТ "КБ "Хрещатик", а саме: права вимоги за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави) лот N Q8208b11743.

2. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення про скасування відкритих торгів (аукціону) від 29.08.2017 р. щодо продажу прав вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" лот N Q8208b11743.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2017 р. відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.12.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс".

Позовні вимоги мотивовані тим, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав права без урахування особливостей визначення ціни лоту, передбачених п. 12 розділу VII Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, яке затверджене рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 р. N 388 (Положення N 388), змінювати умови торгів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, оскільки відповідачем фактично було призначено нові відкриті торги по лоту N Q8208b11743 та протиправно змінено початкову ціну.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно наявних в матеріалах справи письмових заперечень проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачем не доведено протиправність дій фонду. Згідно позиції відповідача, Виконавча дирекція Фонду має право в будь-який момент, у тому числі під час проведення відкритих торгів (аукціону), припинити продаж активу (майна) та зняти відповідний лот з продажу на відкритих торгах (аукціоні). При цьому, прийняття такого рішення належить до дискреційних повноважень Фонду.

Представник третьої особи 1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що факт наявності торгів, які не відбулися, жодним чином не впливає на наявність вищевказаних прав у відповідача щодо зняття лоту з торгів та затвердження нових умов продажу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 09.03.2017 р. N 908 "Про затвердження умов продажу активів банку", яким визначено активи ПАТ "КБ "Хрещатик", що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), а саме: права вимоги за кредитним договором N 24-47/1-08/G Генеральний договір та кредитними договорами в рамках Генерального N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., право вимоги за кредитним договором N 40-47/4-07 від 26.06.2007, право вимоги за кредитним договором N 54-47/4-07 від 10.08.2007, за якими в забезпечення передавалась нерухомість загальною площею 3495,00 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Львівська, обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків). Права вимоги за даними договорами об'єднані в одному лоті N Q8128b2280. Організатором торгів за даним лотом визначено Товарну біржу "Перспектива Коммодіті".

В паспорті відкритих торгів визначено початкову ціну лоту на третіх відкритих торгах - 42105343,30 грн., на четвертих відкритих торгах - 36842175,39 грн., на п'ятих відкритих торгах - 31579007,48 грн., на шостих відкритих торгах - 26315839,57 грн., на сьомих відкритих торгах - 21052671,65 грн., на восьмих відкритих торгах - 15789503,74 грн., тобто передбачалося поетапне зменшення ціни лоту.

В той же час, як зазначає позивач, призначені торги на 12.07.2017 р. не відбулися, оскільки відповідачем було визнано останні такими, що не відбулись через недостатню кількість учасників торгів.

TOB "Світ Фінансів" реєструвалось для участі у відкритих торгах (аукціонах), що проводились з метою реалізації даного лота.

В подальшому, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 06.07.2017 р. N 2846 "Про затвердження умов продажу активів банку", яким затверджено новий порядок реалізації лоту: активів ПАТ "КБ "Хрещатик", що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), а саме: права вимоги за кредитним договором N 24-47/1-08/G Генеральний договір та кредитними договорами в рамках Генерального N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., право вимоги за кредитним договором N 40-47/4-07 від 26.06.2007, право вимоги за кредитним договором N 54-47/4-07 від 10.08.2007, за якими в забезпечення передавалась нерухомість загальною площею 3495,00 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Львівська, обладнання модульної транспортабельної котельні (у складі двох котлів Viessmann з додатковим обладнанням, трьох ємностей для води, розширювального бака, теплових та газових датчиків). Права вимоги за даними договорами об'єднані в одному лоті N Q8208b11743. Організатором торгів за даним лотом визначено Товарну біржу "ІННЕКС".

В паспорті відкритих торгів (аукціону) з продажу прав вимоги визначено початкову ціну реалізації лоту на перших торгах 37894808,97 грн., на других відкритих торгах - 34105328,07 грн., на третіх відкритих торгах - 30315847,18 грн., на четвертих відкритих торгах - 26526366,28 грн., тобто відповідачем було збільшено фактичну ціну лоту.

Позивач, вважаючи рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 06.07.2017 р. N 2846 в частині затвердження нового порядку реалізації лоту N Q8208b11743 таким, що прийняте з порушенням законодавства України та підлягає скасуванню, звернувся до суду із позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 р. N 234 "Про віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 05.04.2016 р. N 463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" строком на один місяць з 05.04.2016 р. до 04.05.2016 р. включно.

Виконавча дирекція Фонду гарантування прийняла рішення від 21.04.2016 р. N 560 відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Хрещатик" з 05.05.2016 р. до 04.06.2016 р. включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02.06.2016 р. N 46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03.06.2016 р. N 913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Відповідно до даного рішення повноваження ліквідатора ПАТ "КБ "Хрещатик" делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами ОСОБА_4 на два роки з 06.06.2016 р. до 05.06.2018 р. включно.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року N 4452-VI (Закон N 4452-VI) (далі - Закон N 4452-VI) є нормативно-правовим актом, яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування, порядок виплати Фондом гарантування відшкодування за вкладами, а також яким регулюються відносини між Фондом гарантування, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду гарантування щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Частиною 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону (Закон N 4452-VI) встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом (Закон N 4452-VI), застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Від так, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань, норми Закону (Закон N 4452-VI) є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Фонд гарантування безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом (п. п. 2 (Закон N 4452-VI), 4 (Закон N 4452-VI), 9 ч. 1 ст. 48 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI)).

Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування N 2 від 05.07.2012 р. (Рішення N 2) (надалі - Положення N 2), зокрема визначено, що порядок організації передпродажної підготовки, реалізації майна банку, у тому числі консолідованого продажу майна банку (кількох банків), затверджується виконавчою дирекцією Фонду (пункт 5.1 Розділу V (Рішення N 2)).

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) Фонд гарантування після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавець наділив Фонд гарантування та уповноважену особу Фонду гарантування обов'язком вчиняти дії щодо реалізації активів та/або зобов'язань банку за найвищою вартістю.

Пункт 5.2 Положення N 2 (Рішення N 2) передбачає, що Фонду гарантування заборонено відчужувати майно банку до затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування способу, порядку, складу та умов відчуження майна такого банку, що включено до його ліквідаційної маси, крім випадків надання виконавчою дирекцією Фонду гарантування дозволу на реалізацію окремого майна з метою запобігання збиткам або ризикам його втрати чи пошкодженню, а також у випадках, передбачених Законом (Рішення N 2).

Абзацом 5 пункту 5.6 (Рішення N 2) та пунктом 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку (Рішення N 2) передбачено, що інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого реалізується.

Виконавча дирекція Фонду гарантування приймає рішення, зокрема, про затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу.

Дані положення також кореспондуються зі статтями 12 (Закон N 4452-VI) та 47 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI).

Пунктами 1 (Закон N 4452-VI), 2 (Закон N 4452-VI), 3 статті 50 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку Фонд гарантування приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно у випадках, прямо передбачених законом, а також ліцензія, гудвіл. Майно банку, що включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом гарантування. Перелік майна банку, що підлягає оцінці суб'єктами оціночної діяльності, встановлюється Фондом гарантування. Для проведення оцінки майна Фонд має право залучати суб'єктів оціночної діяльності з оплатою їх послуг за рахунок ліквідаційної маси банку.

Отже, провівши аналіз законодавства щодо реалізації активів неплатоспроможного банку, можна прийти до висновку, що будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке перебуває у власності банку є активом такого банку та відповідно включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб N 388 від 24.03.2016 р. "Про затвердження Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються" (Положення N 388) (надалі - Положення щодо організації продажу) визначено порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, крім майна, визначеного у частині тринадцятій статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів (майна).

Згідно абз. 4 п. 1 Розділу II Положення щодо організації продажу (Положення N 388) електронна торгова система (далі - ETC) - сукупність спеціалізованого програмного забезпечення, торгових систем, баз даних, модуля бізнес-аналітики (ВІ), технічних, програмно-апаратних комплексів, телекомунікаційних та інших засобів та систем електронного документообігу, що забезпечують можливість введення, зберігання та обробки інформації, необхідної для проведення електронних торгів та встановлення їх результатів у вигляді протоколу, що генерується центральною базою даних.

Пунктом 1 (Положення N 388) та 2 Розділу III Положення щодо організації продажу (Положення N 388) передбачено, що порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).

Результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом гарантування.

Пунктом 1 Розділу V Положення щодо організації продажу (Положення N 388) визначено, що протягом п'яти робочих днів після рішення Фонду гарантування щодо затвердження умов продажу активу(ів) (майна) банк на своєму веб-сайті і Фонд гарантування на своєму офіційному веб-сайті оприлюднюють публічні паспорти активів (майна) та паспорти відкритих торгів (аукціонів) за формою та структурою інформації, визначеними у додатках 7 - 16 до цього Положення (Положення N 388).

Протягом п'яти робочих днів після оприлюднення банком, що ліквідується, на своєму веб- сайті і Фондом гарантування на своєму офіційному веб-сайті публічних паспортів активів (майна) та паспорта відкритих торгів (аукціонів) Фонд гарантування розмішує, оголошення щодо продажу активів (майна) в друкованих засобах масової інформації, визначених виконавчою дирекцією Фонду.

Пунктом 1 Розділу VI Положення щодо організації продажу (Положення N 388) визначено, що на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується:

- основні засоби;

- майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу;

- майно банку, щодо обороту якого встановлене обмеження;

- дебіторська заборгованість;

- права вимоги за кредитними договорами.

Пункт 5.10 Положення про виведення неплатоспроможного банку (Рішення N 2) встановлює, що Фонд гарантування продає майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу.

Пунктом 2 Розділу VI Положення щодо організації продажу (Положення N 388) визначено, що продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через електронну торгову систему.

У разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, Фонд гарантування отримує від організатора торгів протокол відкритих торгів (аукціону) із зазначенням ціни продажу лота. Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) не раніше трьох робочих днів та не пізніше 20 робочих днів з дати завершення відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням комісії з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації і проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються, у разі отримання Фондом гарантування обґрунтованого подання від банку (загальний строк не може перевищувати 42 робочих дні), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду гарантування (п. 4 Розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388)).

Відповідно до пункту 7.12 Розділу 7 Регламенту роботи електронної торгової системи щодо організації та проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) неплатоспроможних банків (Регламент ETC), якщо в момент закінчення кінцевого строку прийняття заяв про участь/прийняття закритих цінових пропозицій не подано жодної заяви про участь/закритої цінової пропозицій або їх кількість менша 2 (двох), ETC автоматично присвоює електронним торгам статус "Торги не відбулися", автоматично формує та оприлюднює відповідний протокол електронних торгів.

Так, згідно протоколу електронних торгів N UA-EA-2017-03-22-000085-с, 07.04.2017 р. торги по лоту Q8128b2280 за ціною 52631679,13 грн. не відбулися з огляду на відсутність учасників торгів; згідно протоколу електронних торгів N UA-EA-2017-04-13-000037-а, 24.04.2017 р. торги по лоту Q8128b2280 за ціною 47368511,22 грн. (із зниженням 10 % від початкової ціни) не відбулися з огляду на відсутність учасників; згідно протоколу електронних торгів N UA-EA-2017-04-27-000133-с, 12.05.2017 р. торги по лоту Q8128b2280 за ціною 42105343,30 грн. (із зниженням 20 % від початкової ціни) не відбулися з огляду на відсутність учасників.

Отже, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стала відсутність учасників торгів.

В той же час, як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" було зареєстровано учасником (покупцем) електронних торгів.

Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, відповідач посилається на п. 7 розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388), яким встановлено, що відкриті торги (аукціон) не можуть вважатися такими, що відбулися, у разі відсутності кроку відкритих торгів (аукціону) у розрізі лотів або якщо на участь у відкритих торгах (аукціоні) було зареєстровано лише одного потенційного покупця (учасника).

Однак, виходячи із положень п. 7.12 Розділу 7 Регламенту ЕТС, торги (аукціон) мають бути визнані такими, що не відбулися без проведення відкритих торгів (аукціону) автоматично у разі реєстрації лише одного потенційного покупця (учасника). В той же час, як вбачається з матеріалів справи лише на сьомих відкритих торгах (аукціоні) 12.07.2017 р. відповідачем було визнано їх такими, що не відбулися.

Отже, прийняттю рішення про визнання електронних торгів такими, що не відбулися передувало проведення 4 етапів торгів, а саме: третіх відкритих торгів із початковою ціною лоту 42105343,30 грн., четвертих відкритих торгів із ціною лоту 36842175,39 грн., п'ятих відкритих торгів із ціною лоту 31579007,48 грн., шостих відкритих електронних торгів із ціною лоту 26315839,57 грн.

Окрім того, п. 9 Розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388) визначено, наступне - банк, що ліквідується, має право продати активи (майно), які не були продані на попередніх відкритих торгах (аукціоні), зі зниженням їх початкової ціни/ціни реалізації на 10 відсотків від початкової ціни з можливістю подальшого зниження ціни реалізації на кожних наступних відкритих торгах (аукціоні) на 10 відсотків від початкової ціни, але сумарно не більше ніж на 30 відсотків від початкової ціни, без повторного затвердження Фондом початкової ціни реалізації на повторних відкритих торгах (аукціоні).

При формуванні пропозиції щодо реалізації активів (майна) та/або проекту рішення Фонду про затвердження умов продажу активів (майна) на повторних відкритих торгах (аукціоні) їх нова ціна реалізації може встановлюватися нижче їх оціночної вартості, але не нижче ціни реалізації на останніх відкритих торгах (аукціоні), зниженої на 10 відсотків.

Відповідно до п. 12 розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388) початкова ціна прав вимоги за кредитними договорами встановлюється на рівні заборгованості за такими договорами (заборгованість за основним боргом, нарахованими відсотками, а також сума заборгованості, що обліковується на рахунках клієнтів банку) станом на перше число місяця, у якому затверджено відповідну пропозицію, але не нижче від оціночної вартості таких активів, визначеної незалежними суб'єктами оціночної діяльності. Активи (майно), які не були продані на відкритих торгах (аукціоні), банк повторно виставляє на продаж із зменшенням їх ціни реалізації, встановленої для проведення попередніх торгів (аукціону) на 10 відсотків від початкової ціни, але сумарно не більше ніж на 70 відсотків від початкової ціни.

Враховуючи, що останньою ціновою пропозицією за лотом N Q8128b2280, які проводилися на підставі рішення Виконавчої дирекції N 908 від 09.03.2017 р. (перші торги (аукціон)) була ціна 26315839,57 грн., відповідно зміна умов торгів за лотом N Q8208b11743, на підставі рішення Виконавчої дирекції N 2846 від 06.07.2017 р. (другі торги (аукціон)) шляхом збільшення суми лоту до 37894808,97 грн. без визначення оціночної вартості майна та рівня загальної заборгованості по кредитним договорам, вчинено відповідачем всупереч положенням п. 9 (Положення N 388), п. 12 Розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388).

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 01.12.2004 р. N 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

При цьому особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відтак, звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на те, що позивач був присутній на 4 етапах проведення електронних торгів за лотом N Q8208b11743, організатором було проведено відкриті торги, а також те, що відповідачем під час затвердження нових умов торгів не було враховано п. 9 (Положення N 388), п. 12 Розділу VII Положення щодо організації продажу (Положення N 388), чим порушено права позивача як учасника електронних торгів та можливого потенційного набувача у власність активів ПАТ "КБ "Хрещатик", а саме: права вимоги за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави), суд приходить до висновку, що рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 р. N 2846 в частині затвердження умов продажу активів ПАТ "КБ "Хрещатик", а саме: права вимоги за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави) лот N Q8208b11743 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення про скасування відкритих торгів (аукціону) від 29.08.2017 р. щодо продажу прав вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" лот N Q8208b11743, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 ( N 2747-IV), 2 ( N 2747-IV), 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) (Рішення N 19-рп/2011) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2 ( N 2747-IV), 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні Справа "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96) 17 грудня 2004 року зазначив, що "Критерій "необхідності у демократичному суспільстві" вимагає від Суду визначити, чи відповідало оскаржуване втручання "нагальній суспільній потребі". Договірні держави, оцінюючи, чи існує така потреба, користуються певною свободою розсуду, але при цьому пам'ятаючи про європейський нагляд, що охоплює як законодавство, так і рішення з його застосування, навіть ті, які ухвалили незалежні суди. Тобто Суд уповноважений винести остаточну ухвалу стосовно того, чи є відповідне "обмеження" сумісним зі свободою вираження поглядів, яку гарантує стаття 10 (див., серед багатьох інших рішень Суду, згадане вище рішення у справі "Перна проти Італії", п. 39, та рішення у справі "Об'єднання "Екін" проти Франції", N 39288/98, п. 56, ECHR 2001-VIII).

Здійснюючи наглядову юрисдикцію, Суд не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи, але має перевірити, чи відповідають статті 10 рішення, які ці органи винесли, користуючись своїм дискреційним правом (див. "Фрессоз і Руар проти Франції" [GC], N 29183/95, п. 45, ECHR 1999-1). Це не означає, що нагляд обмежується з'ясуванням того, чи здійснила держава-відповідач своє дискреційне право розумно, обмірковано й добросовісно; для цього Суд має розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи, включаючи зміст висловлювань, у зв'язку з якими було засуджено заявників, і контекст, у якому вони пролунали (див. "Компанія "Ньюс Ферлаґз і КоКҐ" проти Австрії", N 31457/96, п. 52, ECHR 2000-I).

Зокрема, Суд має визначити, чи були підстави, наведені національними органами на виправдання цього втручання, "доречними і достатніми" і чи був відповідний захід "пропорційним поставленим дегітимним цілям" (див. "Шові та інші проти Франції", N 64915/01, п. 70, ECHR2004-VI). При цьому Суд має переконатися, що національні органи влади, спираючись на прийнятну оцінку відповідних фактів, застосували критерії, які відповідають принципам, проголошеним статтею 10 (див., серед багатьох інших рішень Суду, рішення у справі "Зана проти Туреччини" від 25 листопада 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, с 2547-48, п. 51)".

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні по справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилається на дискреційні повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо прийняття рішень пов'язаних із проведенням відкритих торгів (аукціону) та заборону суду втручатися у його діяльність.

Дійсно виконання дискреційних повноважень надає суб'єкту владних повноважень можливість здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення, але в межах і в спосіб, що визначені законом, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом ( N 2747-IV), звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті ( N 2747-IV), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 цієї статті ( N 2747-IV)).

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 (Постанова N 21-1465а15, 826/4418/14) вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі "Олссон проти Швеції" (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як вбачається з матеріалів справи, переможцем конкурсу торгів (аукціону) від 29.08.2017 р. щодо продажу прав вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" лот N Q8208b11743 стало ТОВ "ФК "Фактор Плюс".

Так, 22.09.2017 р. між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "ФК "Фактор Плюс" укладено договір про відступлення права вимоги N 2017/2-Ю, тобто кредитором за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави) лот N Q8208b11743 стало ТОВ "ФК "Фактор Плюс".

Зважаючи на викладене вище, беручи до уваги те, що судом визнано протиправним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 р. N 2846 в частині затвердження умов продажу активів ПАТ "КБ "Хрещатик", а саме: права вимоги за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави) (лот N Q8208b11743), з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення про скасування відкритих торгів (аукціону) від 29.08.2017 р. щодо продажу прав вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" лот N Q8208b11743 та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу ( N 2747-IV).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті ( N 2747-IV)).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу ( N 2747-IV) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності та пояснення сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач в ході судового розгляду не довів обґрунтованість прийнятого рішення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) судові витрати у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 72 - 77 ( N 2747-IV), 139 ( N 2747-IV), 242 - 243 ( N 2747-IV), 245 - 246 ( N 2747-IV), 250 ( N 2747-IV), 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV), Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 5-б, код ЄДРПОУ 39726558) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 06.07.2017 р. N 2846 в частині затвердження умов продажу активів ПАТ "КБ "Хрещатик", а саме: права вимоги за кредитними угодами N 24-47/1-08/G, N 24-47/1-08/1 від 04.06.2008 р., N 58-47/1-13 від 24.12.2013 р., N 40-47/4-07 від 26.06.2007 р., N 54-47/4-07 від 10.08.2007 р. та договорами забезпечення (іпотеки, застави) лот N Q8208b11743.

Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення про скасування відкритих торгів (аукціону) від 29.08.2017 р. щодо продажу прав вимоги ПАТ "КБ "Хрещатик" лот N Q8208b11743.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Фінансів" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 5-б, код ЄДРПОУ 39726558) судові витрати в сумі 3200,00 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV) набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України ( N 2747-IV).

 

Суддя

І. П. Васильченко


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.