ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

03.03.2018 р.

Справа N 910/5388/16

Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду: Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" К. В. В., відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; (2) Національний банк України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (1) ОСОБА_5; (2) товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Атлантіс Капітал", розглянувши у письмовому провадженні заяву публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" К. В. В., про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі Владимиренко С. В. - головуючого, Демидової А. М., Шевчук С. Р. від 14 листопада 2017 року, встановив:

У березні 2016 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" К. В. В. (далі - позивач) звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - відповідач) про: (1) визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014, укладеного між позивачем та відповідачем; (2) зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали договорів та документів, переданих на виконання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначений договір є нікчемним відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (далі - Закон N 4452-VI), оскільки його укладення призвело до відчуження активів банку за ціною, в рази нижчою від звичайної, зменшення активів банку та цей договір укладено з порушенням вимог статі 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статі 17 Закону України "Про заставу", положень договору про заставу майнових прав N 06/ЗМН від 26 лютого 2014 року (далі - договір застави N 06/ЗМН) - без згоди Національного банку України, як заставодержателя.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року позов задоволений. Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014, зобов'язано відповідача повернути позивачу оригінали договорів та документів, переданих на виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року, рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року вказану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, далі - ГПК України), ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини 2 статті 586 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону України "Про заставу", пункту 3 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а також невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року.

На обґрунтування своїх доводів позивач долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 23.10.2017 у справі N 910/21543/16, від 07.09.2016 у справі N 911/3818/15 (Постанова N 911/3818/15), від 30.03.2016 у справі N 922/3883/15 (Постанова N 922/3883/15), від 27.07.2017 у справі N 910/22947/16, а також копії постанов Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі N 922/3883/15 (Постанова N 3-1248гс16, 922/3883/15), від 17.05.2017 у справі N 910/22662/15 (Постанова N 3-1487гс16, 910/22662/15), від 17.05.2017 у справі N 910/22664/15 (Постанова N 3-1295гс16, 910/22664/15).

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 29.04.2014 між ПАТ "Дельта Банк" (продавець) та ТОВ "Факторинг Фінанс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого продавець продає (відступає) права вимоги та передає їх покупцю (за кредитним договором N ФЛ-090908-001П від 09.09.2008, договором поруки N ФЛ-090908-001П/П від 09.07.2009, укладених з ОСОБА_5), а покупець купляє права вимоги, приймає їх і сплачує загальну купівельну ціну 8000 грн.

Згідно з пунктом 2.3 договору права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язок продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

На виконання умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 продавець продав (відступив) покупцю, а покупець прийняв права вимоги за кредитним договором N ФЛ-090908-001П від 09.09.2008 із всіма змінами та доповненнями до нього, укладеним продавцем з ОСОБА_5 на загальну суму 33539624,11; разом з правом вимоги покупцю передано оригінали кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього, договорів, що забезпечують виконання зобов'язання, а також всі інші документи, що підтверджують видачу кредиту позичальнику за кредитним договором.

При цьому 26.02.2014 між ПАТ "Дельта Банк", як заставодавцем, та Національним банком України, як заставодержателем, було укладено договір застави майнових прав N 06/ЗМН, предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку N 1 до цього договору, серед яких визначено і договір з ОСОБА_5 (кредитний договір N ФЛ-090908-001П від 09.09.2008, кредитний договір N ФЛ-090908-001П від 09.09.2008).

На підставі постанови правління НБУ від 02.03.2015 N 50 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 N 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", яку запроваджено 03.03.2015, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 N 147 продовжено по 02.10.2015 включно. Постановою НБУ від 02.10.2015 N 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".

Протоколом засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями було виявлено, що нікчемним правочином згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) є, зокрема, договір купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014, укладений між позивачем та ТОВ "Факторинг Фінанс".

Листами від 03.11.2015 позивач повідомив ТОВ "Факторинг Фінанс", ОСОБА_5 про нікчемність договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014.

У зв'язку з наявністю спору позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014, мотивуючи свої вимоги, в тому числі, й тим, що спірний правочин вчинений за ціною, яка є значно меншою від вартості відчужених майнових прав, оскільки купівельна ціна договору склала лише 8000 грн., при розмірі відчуженої кредитної заборгованості 33539624 грн., що підпадає під ознаки нікчемного правочину відповідно до пункту 3 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI. (Закон N 4452-VI) Одночасно вказаний договір укладений позивачем - заставодавцем без згоди заставодержателя - НБУ, а тому не відповідає вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи спірний договір без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено умовами договору застави N 06/ЗМН, ПАТ "Дельта Банк" порушило вимоги статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України "Про заставу". У той же час місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірний договір не містить ознак нікчемного правочину, передбачених частиною 3 статті 38 N 4452-VI (Закон N 4452-VI), тому не може бути визнаний недійсним з цих підстав.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Вищий господарський суд України, зазначив про відсутність підстав для висновку про невідповідність оспорюваних договорів як приписам частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), так і статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України "Про заставу", положень договору застави N 06/ЗМН.

Разом із тим у справі N 922/3883/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки, укладених між ПАТ "Златобанк" і ТОВ "Фірма "Житлобудінвест" на забезпечення кредитного договору, на підставі статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) і зазначив, що зміна шляхом виключення спірних квартир із переліку майна, переданого в іпотеку, предмета договору іпотеки укладеного з метою забезпечення кредитного договору, майнові права за яким передано в заставу НБУ, призвела до зміни предмета договору застави, оскільки зменшила обсяг переданих майнових прав. Одночасно суд касаційної інстанції звернув увагу на недійсність цих договорів, оскільки їх укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв'язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК України, статей 7, 17 Закону України "Про заставу" (постанова від 30 березня 2016 року (Постанова N 922/3883/15)).

У цій же справі Верховний Суд України у постанові від 17 травня 2017 року (Постанова N 3-1248гс16, 922/3883/15) дійшов висновку про правильне застосування судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права.

Аналогічні висновки щодо застосування приписів частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України "Про заставу" у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду України від 17 травня 2017 року у справі N 910/22662/15 (Постанова N 3-1487гс16, 910/22662/15), від 17 травня 2017 року у справі N 910/22664/15 (Постанова N 3-1295гс16, 910/22664/15).

У справі N 911/3818/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним (нікчемним) договору про розірвання (припинення) договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення кредитного договору, та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Суд виходив із того, що договір укладено без попереднього отримання письмової згоди НБУ, як це передбачено договором застави, у зв'язку з чим порушено вимоги статей 579, 586 ЦК України, статей 7, 17 Закону України "Про заставу"; розірвавши договір іпотеки, банк втратив право у разі неповернення кредитних коштів задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, тобто фактично відмовився від майнового права, що є підставою для застосування у зазначеному спорі положень частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) (постанова від 7 вересня 2016 року (Постанова N 911/3818/15)).

У справі N 910/21543/16 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним (нікчемним) договору купівлі-продажу права вимоги на підставі пунктів 2 (Закон N 4452-VI), 3 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI), статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України "Про заставу" з огляду на те, що договір укладений без згоди заставодержателя - НБУ, вартість відступленого ПАТ "Дельта Банк" права вимоги значно перевищує ціну укладеного договору та банк внаслідок укладення спірного договору фактично відмовився від власних майнових вимог.

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд вважає, що подана ПАТ "Дельта Банк" заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлено статтями 215, 216 ЦК.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності. Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті (Закон N 4452-VI) (частина 2 статті 38 (Закон N 4452-VI)).

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком) (пункт 3 частини 3 статті 38 (Закон N 4452-VI)).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що за спірним договором позивач відчужив право вимоги за кредитним договором вартістю 33539624 грн., тоді як відповідач сплатив на користь банку лише 8000 грн., тобто вартість відчуженого права вимоги очевидно є в рази більшою ніж сума, отримана позивачем за спірним договором.

Таке відчуження відбулося протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".

Аналіз наведених норм матеріального права та встановлені у справі, яка розглядається, обставини дають підстави для висновку, що суди дійшли помилкового висновку про те, що положення частини 2 (Закон N 4452-VI), пункту 3 частини 3 статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, відповідно до статей 546, 574 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України, стаття 1 Закону України "Про заставу").

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя (статті 579, 586 ЦК України, статті 7, 17 Закону України "Про іпотеку").

У справі, яка розглядається, встановлено, що ПАТ "Дельта Банк", уклавши спірний договір, порушило наведені норми чинного законодавства та умови договору застави N 06/ЗМН, відчуживши предмет застави без попередньої згоди заставодержателя - НБУ.

Виходячи із викладеного, Київський апеляційний господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог та Вищий господарський суд України, погоджуючись із таким висновком, допустили порушення наведених норм матеріального права, а відтак постанова Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року підлягають скасуванню. У той же час суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті, також неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI). У зв'язку з чим рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року підлягає залишенню в силі, проте зі зміною мотивувальної частини шляхом виключення з неї висновків про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 29.04.2014 нікчемним відповідно до статті 38 Закону N 4452-VI (Закон N 4452-VI).

Згідно зі статтею 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, із відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 6890 грн. за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII (Закон N 2147-VIII)), статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд постановив:

1. Заяву публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" К. В. В. задовольнити.

2. Постанову Вищого господарського суду України від 14 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 червня 2017 року у справі N 910/5388/16 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 01 червня 2016 року у справі N 910/5388/16 залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 120, 1-й поверх, група нежитлових приміщень N 2; ідентифікаційний код 36125262) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-б; ідентифікаційний код 34047020) 6890 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

 

Головуючий

І. С. Міщенко

Судді:

І. С. Берднік

 

В. Г. Суховий


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.