ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 7 серпня 2017 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Прокопенка О. Б., суддів: Берднік І. С., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Канигіної Г. В., Короткевича М. Є., Кривенди О. В., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Пошви Б. М., Романюка Я. М., Сімоненко В. М., Школярова В. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ВРУ про визнання постанови незаконною, встановив:

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до ВРУ, у якому просив визнати незаконною Постанову відповідача від 5 липня 2012 року N 5126-VI (Постанова N 5126-VI) про звільнення позивача з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у зв'язку з порушенням присяги судді (далі - Постанова N 5126-VI).

На обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення ВРУ послався на те, що він про пленарне засідання ВРУ належним чином повідомлений не був, а телеграма з повідомленням про проведення засідання, на якому розглядатиметься подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), було надіслане за місцем роботи позивача тільки 4 липня 2012 року, в той час, коли він знаходився у відпустці. Зазначив також про порушення відповідачем частини третьої статті 47 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI, а саме - більшість народних депутатів при прийняті Постанови N 5126-VI (Постанова N 5126-VI) особисто не голосували, в сесійній залі були присутні особисто лише 51 народний депутат України. Крім того, подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді вже розглядалося на пленарному засіданні ВРУ 21 червня 2012 року та не набрало необхідної кількості голосів народних депутатів України, тобто подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 за порушення присяги судді не могло бути винесене на повторне голосування на ту ж саму сесію ВРУ 5 липня 2012 року.

ВРУ проти позову заперечила, пославшись на законність оскаржуваного рішення, оскільки питання щодо обов'язковості присутності судді, запрошення його на пленарне засідання ВРУ, а також надання йому головуючим слова для виступу перед народними депутатами України з приводу підстав звільнення не передбачено чинним законодавством. Крім того, перебування судді, зокрема, у відпустці не є перешкодою для прийняття парламентом постанови про його звільнення. Відповідач також вказав на безпідставність твердження позивача щодо відсутності у сесійній залі парламенту кворуму, необхідного для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, оскільки це спростовується інформацією про результати поіменного голосування за проект постанови про звільнення судді, згідно з якою в сесійній залі знаходилися 266 народних депутатів України.

Суд установив, що Указом Президента України від 31 серпня 2004 року N 1026/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.

14 грудня 2004 року позивач прийняв присягу судді.

Постановою ВРУ від 14 квітня 2010 року ОСОБА_1 обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.

У січні 2012 року до ВРЮ надійшли заява ОСОБА_2 та звернення народного депутата України ОСОБА_3 щодо порушення присяги суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_4.

За дорученням голови ВРЮ від 12 січня 2012 року N 94/0/4-12 член ВРЮ ОСОБА_5 провела перевірку відомостей, викладених у заяві і зверненні, та за її результатами внесла пропозицію щодо прийняття подання про звільнення судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

29 травня 2012 року ВРЮ прийняла рішення N 748/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

Відповідно до висновків, викладених у вказаному акті ВРЮ, дії, вчинені суддею ОСОБА_1, свідчать про його безвідповідальне ставлення до своїх службових обов'язків, умисне порушення ним вимог чинного законодавства України при здійсненні правосуддя, що викликає сумнів у його об'єктивності та неупередженості. Дії судді позбавили особу права на апеляційне оскарження судових рішень і є підставою для внесення подання про звільнення його з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

Не погоджуючись із рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року N 748/0/15-12, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2012 року у справі N П/9991/419/12 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

При цьому колегія суддів дійшла висновку, що рішення ВРЮ від 29 травня 2012 року N 748/0/15-12 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги" прийняте ВРЮ на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з порушенням присяги розглядалось на пленарному засіданні ВРУ 21 червня 2012 року. Голова ВРЮ ОСОБА_6 доповів про обставини, які підтверджують факт порушення позивачем присяги судді. Відповідно до результатів поіменного голосування за звільнення з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням присяги проголосував 221 народний депутат України. Таким чином, рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідачем прийнято не було.

ВРЮ повторно звернулась до ВРУ з поданням від 25 червня 2012 року N 45/0/12-12 про звільнення позивача з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.

На пленарному засіданні ВРУ 5 липня 2012 року заступник голови ВРЮ ОСОБА_7 доповіла про обставини, які підтверджують факт порушення позивачем присяги судді. Відповідно до результатів поіменного голосування за постанову про звільнення з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням присяги проголосував 251 народний депутат України із 266 зареєстрованих.

Зазначені обставини підтверджуються стенограмою пленарного засідання ВРУ від 5 липня 2012 року та результатами поіменного голосування ВРУ проекту Постанови про звільнення суддів (N 10702-1).

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 вересня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такого висновку суд дійшов з огляду на необґрунтованість доводів позивача щодо протиправності дій ВРУ по розгляду подання ВРЮ за його відсутності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що урядовими телеграмами ОСОБА_1 було повідомлено про засідання ВРУ 21 червня та 5 липня 2012 року, при цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язкової присутності судді на пленарному засіданні ВРУ під час розгляду питання про звільнення судді у зв'язку з порушенням присяги. Твердження позивача про присутність в сесійній залі лише 51 народного депутата України також є необґрунтованим з огляду на те, що відповідно до результатів поіменного голосування за постанову про звільнення з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням присяги проголосував 251 народний депутат України із 266 зареєстрованих, що підтверджується стенограмою пленарного засідання ВРУ від 5 липня 2012 року та результатами поіменного голосування ВРУ проекту Постанови про звільнення суддів (N 10702-1).

Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, у лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року N ETS N 005, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (далі - Конвенція), - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду (Регламент).

19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 N 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Суд постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у Додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_1 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до пункту 159 (а) рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_1, - спільно суму у розмірі 11000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

Представник відповідача подала заперечення на заяву ОСОБА_1, у якому, навівши доводи щодо законності та обґрунтованості рішення Вищого адміністративного суду України, просить відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені у заяві доводи та заперечення на них, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції Суд у своєму рішенні зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 109-31) (Рішення), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважав, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються, та постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників, а відтак і ОСОБА_1, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.

Також у рішенні Суду йдеться про те, що у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 166-67 (Рішення) та 173-85 (Рішення)) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них.

Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), іншими нормативно-правовими актами.

За абзацом дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Стосовно прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників, зокрема й ОСОБА_1, на посадах, у рішенні Суду констатовано, що у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. Проте у справі "Олександр Волков проти України" (Рішення), беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді.

У справі "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв'язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі "Олександр Волков" (пункт 208) (Рішення) щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхиляє відповідне прохання.

Враховуючи зазначені висновки Суду, а також те, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2012 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. Б. Прокопенко

Судді:

І. С. Берднік

М. І. Гриців

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

Г. В. Канигіна

М. Є. Короткевич

О. В. Кривенда

Н. П. Лященко

Л. І. Охрімчук

Б. М. Пошва

Я. М. Романюк

В. М. Сімоненко

В. Ф. Школяров


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.