ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

05.06.2018 р.

Справа N 734/3748/16-к

 

Провадження N 51-2687км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого - Короля В. В., суддів: Лагнюка М. М., Огурецького В. П., за участю: секретаря судового засідання - Ковтюка В. В., прокурора - П. А. С., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника Г. А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року щодо ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за N 12016270130000720, за обвинуваченням ОСОБА_2, особи без громадянства, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Актас Темирського району Актюбинської області Республіки Казахстану, тимчасово проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Встановлено, що строк відбуття покарання ОСОБА_2 рахувати з моменту його затримання - 26 липня 2016 року та на підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано йому в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі до набрання вироком законної сили.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Козелецької центральної районної лікарні кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_3, в сумі 1141 грн. 00 коп.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 26 липня 2016 року в нічний час, знаходячись на подвір'ї домоволодіння АДРЕСА_1, з мотивів неприязних відносин, що виникли раптово, умисно завдав ОСОБА_3 один удар ножем в область грудної клітки, заподіявши йому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, ускладненого правобічним гемотораксом, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Вимоги касаційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, (далі - прокурор) просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України ( N 4651-VI) (далі - КПК), оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість покарання, призначеного ОСОБА_2, та не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою. На думку прокурора, апеляційним судом не було враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_2 злочину, особу винного, котрий раніше судимий, витрати на лікування потерпілого не відшкодував, фактично заперечував винуватість в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочину та відсутність пом'якшуючих покарання обставин.

У касаційній скарзі захисник Г. А. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неправильну оцінку обставин кримінального провадження і на обґрунтування наводить положення ст. 36 КК щодо необхідної оборони, зазначаючи, що судами не було враховано факт незаконного проникнення потерпілим на територію чужого домоволодіння.

Від прокурора та захисника Г. А. М. надійшли заперечення, в яких вони просять залишити без задоволення, відповідно, касаційну скаргу захисника Г. А. М. на судові рішення щодо ОСОБА_2 та касаційну скаргу прокурора на ухвалу суду апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор П. А. С. підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити, а касаційну скаргу захисника Г. А. М. вважала необґрунтованою і просила відмовити в її задоволенні.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора П. А. С., перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційні скарги прокурора та захисника Г. А. М. задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК ( N 4651-VI) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно ст. 438 КПК ( N 4651-VI), підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу ( N 4651-VI).

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 в умисному заподіянні ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння ґрунтується на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК ( N 4651-VI).

Такий висновок суду підтверджується показаннями ОСОБА_2, який не заперечував того, що завдав потерпілому удар ножем ззаду, показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що з метою забрати дружину, яка була в будинку співмешканки ОСОБА_2, зайшов на подвір'я цього домоволодіння. Там до нього підійшов ОСОБА_4, схопив за руки та покликав ОСОБА_2, а потім вони вдвох повалили його на землю обличчям до низу. ОСОБА_2, знаходячись на ньому на спині, приставляв ніж до горла. В той час, коли спробував встати, отримав удар ножем ззаду в спину, далі встав і пішов додому. Дійшовши до сусіда, попросив викликати швидку допомогу.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 підтвердив ту обставину, що ОСОБА_2 приставляв до шиї потерпілого ніж, коли той лежав на землі, а потім став за спину ОСОБА_3 і приставив ніж до боку і натиснув. Після цього ОСОБА_3 пішов додому.

Зазначені показання потерпілого ОСОБА_3 об'єктивно узгоджуються з даними, що містяться у протоколі огляду місця події від 26 липня 2016 року з доданою фототаблицею, згідно з якими в ході огляду господарства АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено ніж, на лезі якого мались сліди речовини бурого кольору; висновку експерта N 2217, 148 (б) про те, що на лезі вказаного ножа було виявлено сліди крові людини, які можуть належати потерпілому ОСОБА_3, а на його руків'ї - сліди поту, що можуть бути залишені ОСОБА_2, висновку судово-медичної експертизи N 1004 про те, що у ОСОБА_3 було виявлено тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа, ускладненого правобічним гемотораксом, яке виникло від дії гострого предмету, що має колючо-різальні властивості, в тому числі й ножа, за давністю утворення може відповідати даті 26 липня 2016 року та відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, а також іншими дослідженими судом доказами.

Доводи захисника Г. А. М. про неправильну оцінку обставин кримінального провадження та посилання при цьому на положення ст. 36 КК щодо необхідної оборони є безпідставними.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Верховний Суд України висловлював позицію щодо правозастосування ст. 36 КК (зокрема, справи N 5-31кс14 (Постанова N 5-31кс14), N 5-125кс15 (Постанова N 5-125кс15)). У цих справах Верховний Суд України зазначав, що сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб'єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. В теорії кримінального права загально визнано, що суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, - це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.

Разом із тим, необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом.

Крім того, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Доводи ОСОБА_2 про перебування ним у стані необхідної оборони, викликаної неправомірними діями потерпілого, котрий незаконно проник на територію господарства та мав при собі молоток, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили та дійшли обґрунтованого висновку про їх неспроможність.

Цей висновок є правильним, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 не здійснював незаконного проникнення до житла чи до іншого володіння, де проживав ОСОБА_2, а метою його знаходження на території господарства N АДРЕСА_1 було намагання забрати додому дружину - ОСОБА_5.

Крім того, версія ОСОБА_2 про те, що він оборонявся від потерпілого ОСОБА_3, який мав молоток, спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_5, даними протоколу огляду місця події від 26 липня 2016 року про виявлення на відстані 227 метрів в бік села Пархимів по вул. Шевченка молотка з дерев'яною ручкою та висновку експерта N 2216, 149 (б), відповідно до якого на цьому молотку слідів поту або крові не виявлено.

Водночас, у судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що вулиця Шевченка, де був знайдений молоток, знаходиться в іншій стороні, ніж будинок ОСОБА_3, а сам потерпілий після заподіяння йому тілесного ушкодження одразу пішов саме у напрямку свого будинку.

Таким чином, оцінивши зібрані в провадженні докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, суд правильно вказав, що враховуючи мотиви та характер дій потерпілого ОСОБА_3, відсутність у нього молотка, наведене дає підстави для висновку, що ОСОБА_2 не перебував у стані необхідної оборони, бо не зазнавав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_3. При цьому нанесення ОСОБА_2 потерпілому удару ножем було викликано не метою негайного відвернення чи припинення протиправного посягання, а визначальним мотивом умисного заподіяння ним тяжкого тілесного ушкодження потерпілому були неприязні відносини, що виникли раптово.

Кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК є правильною.

Доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_2 покарання у мінімальному розмірі не відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК через його м'якість, а тому є явно несправедливим, а також про порушення судом апеляційної інстанції ст. 419 КПК ( N 4651-VI) є необґрунтованими.

За змістом касаційної скарги прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України" (Рішення)) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 414 КПК ( N 4651-VI) невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК ( N 4651-VI), означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК ( N 4651-VI) розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття "особа обвинуваченого" вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК поняття "особа винного".

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК та врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.

Крім того, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, який не перебував на обліку з наркоманії та психіатрії, обставину, що обтяжує покарання,- рецидив злочину, відсутність обставин, що пом'якшують покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_2 не можливе без ізоляції від суспільства, з обранням йому міри покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК.

Таким чином, призначене ОСОБА_2 покарання є співмірним протиправному діянню й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду стосовно розміру покарання, призначеного ОСОБА_2, зазначивши, що таке покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Крім того, апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника Г. А. М., надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370 ( N 4651-VI), 419 КПК ( N 4651-VI), вважати це судове рішення таким, що суперечить нормам кримінального процесуального закону щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Тому суд вважає, що касаційні скарги прокурора та захисника Г. А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433 ( N 4651-VI), 434 ( N 4651-VI), 436 ( N 4651-VI), 441 - 442 КПК України ( N 4651-VI), пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (Закон N 2147-VIII), Суд ухвалив:

вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 20 липня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника Г. А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

 

Судді:

В. В. Король

 

М. М. Лагнюк

 

В. П. Огурецький


Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.