ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

06.02.2014 р.

N К/9991/9201/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючої: Гончар Л. Я., суддів: Конюшка К. В., Чалого С. Я., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему в Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів до Обухівської районної державної адміністрації про скасування розпорядження, встановила:

Заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему в Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів з позовом до Обухівської районної державної адміністрації про скасування розпорядження від 01.02.2008 N 96 "Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2012 року, позов залишено без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

У поданій касаційній скарзі заступник прокурора Київської області із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Відповідно до приписів частини першої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у попередньому судовому засіданні без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Залишаючи позову заяву без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено поважності причин пропуску ним строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується із вказаною позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції на момент вчинення відповідної процесуальної дії, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що адміністративний позов, предметом якого є оскарження розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 01.02.2008 N 96, подано до суду у травні 2011 року.

Під час попереднього розгляду справи у суді першої інстанції заступник прокурора Київської області надано пояснення, згідно з якими про існування оскаржуваного розпорядження йому стало відомо в березні 2011 року, підчас здійснення перевірки законності передачі у власність 56-ти громадянам земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо недоведеності з боку позивача поважності причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.

За змістом статті 361 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Частиною другою статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції на момент вчинення відповідної процесуальної дії, встановлено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали належній реалізації права прокурора на звернення до суду із вказаним позовом, на які він посилається як на поважні, колегія суддів виходить з того, що повноваження прокурора як законного представника позивача мають відповідати правам, які має позивач. Прокуратура, здійснюючи свої повноваження в адміністративному судочинстві, має дотримуватись вимог процесуального закону, в тому числі, процесуальних строків.

Таким чином, для вирішення питання щодо наявності поважних причин пропущення строку звернення до суду мають значення обставини, які об'єктивно перешкоджали Головному управлінню Держкомзему в Київській області та Дніпровському басейновому управління водних ресурсів вчинити дії, спрямовані на захист інтересів держави в судовому порядку, в межах строку звернення до суду. В той же час, наявності таких обставин заступником прокурора Київської області не обґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вказує на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності з боку заступника прокурора Київської області поважності причин пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з чим погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 2201, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилити, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст. ст. 235 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Судді:

 


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.