ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08.09.2015 р.

Справа N 926/540/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Демидової А. М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І. М., Шевчук С. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі N 926/540/14 господарського суду Чернівецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з додатковою відповідальністю "Інтер-А" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, за участю представників: від позивача - Г. О. М., від відповідача - К. В. Ю. - у режимі відеоконференції, від третьої особи - не з'явився, встановив:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", Банк) звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Інтер-А" (далі - ТДВ "Інтер-А") про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності відповідачу, шляхом визнання за позивачем права власності на будівлі, а саме склад-магазин, підсобні та офісні приміщення і пункт харчування літ. "Б" та літ. "З", загальною площею 4886,70 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Чернівці, вул. Миколаївська, 36 Н, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Боянівка Імпекс ЛТД" (далі - ТОВ "Боянівка Імпекс ЛТД") перед позивачем за генеральним договором про здійснення кредитування N 39 від 08.08.2008 (з урахуванням додаткових договорів, в тому числі і додаткового договору про надання відновлювальної кредитної лінії N 2 від 08.08.2008, договорів про внесення змін та доповнень, та додатків до них) в розмірі 11292000,00 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 30.01.2015 у справі N 926/540/14 (суддя Байталюк В. Д.) позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: Хабіб М. І. - головуючого, Гриців В. М., Юрченка Я. О.) рішення господарського суду Чернівецької області від 30.01.2015 у справі N 926/540/14 скасовано і прийнято нове, яким у позові ПАТ "Укрсоцбанк" відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі N 926/540/14, ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову, а рішення господарського суду Чернівецької області від 30.01.2015 у даній справі залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 колегією суддів у складі: Демидової А. М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І. М., Шевчук С. Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.08.2015 о 10 год. 55 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк", який надійшов до Вищого господарського суду України 06.08.2015, ТДВ "Інтер-А" проти касаційної скарги заперечує та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015 N 02-05/571 для розгляду справи N 926/540/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А. М. (доповідач), судді Волік І. М., Дунаєвська Н. Г.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.08.2015 розгляд касаційної скарги ПАТ "Укрсоцбанк" відкладено на 08.09.2015 о 09 год. 50 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 07.09.2015 N 02-05/636 для розгляду справи N 926/540/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А. М. (доповідач), судді Волік І. М., Шевчук С. Р.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалась.

Заслухавши представника позивача, а також представника відповідача, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції на підставі заявленого відповідачем відповідного клопотання, яке було розглянуто та задоволено судом ухвалою від 10.08.2015, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.08.2008 між ТОВ "Боянівка Імпекс ЛТД" (Позичальник) та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк") укладено генеральний договір N 39 про здійснення кредитування (далі - Генеральний договір), за умовами якого Банк зобов'язався надавати Позичальнику грошові кошти на умовах повернення.

08.08.2008 сторони уклали додатковий договір про надання відновлювальної кредитної лінії N 2 до Генерального договору (далі - Додатковий договір). До цього договору в подальшому були внесені зміни додатковими договорами N 1 від 07.08.2009, N 2 від 12.07.2010, N 3 від 30.12.2010, N 4 від 05.09.2011 та N 5 від 05.09.2012.

У забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за вказаними кредитними договорами 08.08.2008 між Банком та ТДВ "Інтер-А" було укладено іпотечний договір N 39 (з майновим поручителем), який нотаріально посвідчений 08.08.2008 та зареєстрований в реєстрі за N 2258 (далі - Іпотечний договір).

Відповідно до умов Іпотечного договору ТДВ "Інтер-А" передає в наступну іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: склад-магазин, підсобні та офісні приміщення і пункт харчування, літ. "Б" та літ. "З", загальною площею 4886,70 м2, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Миколаївська, 36-Н, вартістю за погодженням сторін 15661913,00 грн., та належить ТДВ "Інтер-А" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.01.2008.

У подальшому 30.09.2009 та 06.09.2011 до Іпотечного договору вносилися зміни.

На виконання кредитних договорів 21.08.2008 Банк надав Позичальнику кредитні кошти в розмірі 3500000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 16953300,00 грн., що підтверджено меморіальним ордером N 7/1 від 21.08.2008.

У зв'язку з неналежним виконанням Позичальником обов'язків щодо повернення кредиту та сплати процентів станом на 18.03.2014 утворилась заборгованість у розмірі 4025258,37 дол. США та 5691,45 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 3374000,00 дол. США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 32919443,20 грн.); заборгованість за процентами - 357045,24 дол. США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 3483618,98 грн.); розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 270721,84 дол. США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 2641378,81 грн.); розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 23491,29 дол. США (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ станом на 18.03.2014 - 229199,84 грн.); заборгованість по комісії - 5691,45 грн.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, така сума заборгованості Позичальника - ТОВ "Боянівка Імпекс ЛТД" перед Банком за кредитними договорами (Генеральним договором та додатковим договором про надання відновлювальної кредитної лінії N 2 до Генерального договору з урахуванням змін і доповнень до нього) встановлена рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.06.2014 у справі N 926/699/14 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Боянівка Імпекс ЛТД". Вказаним рішенням позов задоволено та в рахунок часткового погашення заборгованості в розмірі 1657400,00 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на предмет іпотеки. Зазначене рішення у справі N 926/699/14 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 08.10.2014 та набрало законної сили. Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, про що зазначив суд першої інстанції.

06.02.2014 Банк надіслав Позичальнику та Іпотекодавцеві - ТДВ "Інтер-А" вимогу N 08.42-186/67-2426 від 05.02.2014 про виконання порушеного зобов'язання з урахуванням приписів ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Протягом встановленого тридцятиденного строку ця вимога відповідачем та третьою особою не була задоволена.

При розгляді даної справи для визначення ринкової вартості іпотечного майна, переданого в іпотеку за Іпотечним договором, місцевий господарський суд ухвалами від 20.06.2014 призначав судову будівельно-технічну експертизу та зупиняв провадження у справі.

Відповідно до висновку N 2383 від 25.12.2014 оціночно-будівельної експертизи, призначеної у даній справі ухвалою суду від 20.06.2014, виконаної експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз С. І. Б., ринкова вартість іпотечного майна - склад-магазин, підсобні та офісні приміщення і пункт харчування, літ. "Б" та літ. "З", загальною площею 4886,70 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Миколаївська, 36-Н, становить 13554973,00 грн. з ПДВ.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як встановив місцевий господарський суд, п. 4.6.3 Іпотечного договору визначено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. ст. 33, 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі N 5011-32/10471-2012).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням наведених норм та положень п. 4.6.3 Іпотечного договору, яким передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, дійшов висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до Іпотечного договору, шляхом визнання за позивачем права власності на іпотечне майно.

Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалою господарського суду Чернівецької області від 12.01.2015 порушено провадження у справі N 926/1908-б/14 про банкрутство ТДВ "Інтер-А", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Ш. Т. І. У цей же день суд оприлюднив відомості про цю справу.

22.01.2015 розпорядник майна ТДВ "Інтер-А" арбітражний керуючий Ш. Т. І. подав до суду першої інстанції у справі N 926/540/14 повідомлення про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи N 926/1908-б/14 про банкрутство ТДВ "Інтер-А".

Згідно з ч. 15 ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI (Закон N 4212-VI), з наступними змінами і доповненнями (далі - Закон), з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

Як визначено у ст. 1 Закону кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою (іпотекою), у разі порушення справи про банкрутство боржника має здійснюватися в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (Закон N 4212-VI)) (пп. 4.4.5 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 N 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" (Постанова N 1)).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що позивач є забезпеченим кредитором і задоволення його вимог за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, можливе лише в межах провадження у справі про банкрутство.

При цьому, апеляційний господарський суд вірно вказав про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на момент прийняття судом оскаржуваного рішення (30.01.2015) вже була порушена судом справа про банкрутство відповідача (12.01.2015), і в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який є спеціальним законом та має пріоритет перед іншими законодавчими актами у врегулюванні відносин, пов'язаних з банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Апеляційним господарським обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що позовна заява у даній справі подана до порушення справи про банкрутство відповідача, а тому до відносин, які виникли між сторонами у даній справі, не можуть застосовуватись положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки у даному випадку цей Закон не ставить в залежність можливість задоволення позовних вимог, заявлених до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, з моментом пред'явлення до нього позову. Законом в імперативному порядку встановлено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржника задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство. Відповідно, задоволення позовних вимог за рахунок майна відповідача, яке є предметом забезпечення, у позовному провадженні не допускається.

Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що відмова в задоволенні позовних вимог в межах позовного провадження у даній справі не позбавляє позивача права на задоволення таких вимог в межах провадження у справі про банкрутство.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, прийнявши нове рішення про відмову у позові.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч. ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 у справі N 926/540/14 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

А. М. Демидова

Судді:

І. М. Волік

 

С. Р. Шевчук


 
Copyright © 2006-2019 epicentre.com.ua. All rights reserved.