ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 26 липня 2017 року

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Волкова О. Ф., суддів: Гриціва М. І., Кривенди О. В., Прокопенка О. Б., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про оскарження постанов, встановила:

ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ про оскарження постанов відповідача, у якому просив визнати протиправними та нечинними постанови ВРУ від 22 лютого 2014 року N 750-VII "Про текст Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV, від 1 лютого 2011 року N 2959-VI, від 19 вересня 2013 року N 586-VII" (Постанова N 750-VII) (далі - Постанова N 750-VII) та N 757-VII "Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України" (Постанова N 757-VII) (далі - Постанова N 757-VII) з моменту їх прийняття ВРУ, тобто з 22 лютого 2014 року.

Позов обґрунтований, зокрема, тим, що внесення змін ВРУ до Конституції України постановою є грубим порушенням спеціальної процедури прийняття таких змін, передбачених статтями 154 - 159 Основного Закону, оскільки подібні зміни відповідно до розділу XIII Конституції України приймаються виключно на підставі закону з дотриманням відповідних конституційних процедур.

Крім того, як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 вважає, що ВРУ Постанову N 757-VII (Постанова N 757-VII) прийняла без посилання на статтю Конституції України, на підставі якої було прийнято це рішення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 жовтня 2016 року (Ухвала N 800/550/16) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки зазначена справа належить до конституційної юрисдикції та непідвідомча Вищому адміністративному суду України.

Посилаючись на статті 147, 150, 152 Конституції України та статтю 15 Закону України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України", суд дійшов висновку, що невідповідність Конституції України актів ВРУ, як і порушення встановленої Основним Законом процедури їх розгляду, може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року (Ухвала N 800/550/16) та направити справу до цього самого суду для розгляду справи по суті.

Посилаючись на положення статей 18 та 1711 КАС, позивач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи й дійшла висновку, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС).

За змістом розділу II КАС організація адміністративного судочинства включає, з-поміж іншого, визначення юрисдикції адміністративних судів та їх повноваження.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Компетенцію адміністративних судів щодо розгляду справ КАС розмежовує за правилами предметної, територіальної, інстанційної підсудності та підсудності кількох пов'язаних між собою вимог.

У контексті цього спору слід звернути увагу на положення статті 18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, відповідно до частини четвертої якої Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Поряд із загальними правилами провадження в адміністративних справах в суді першої інстанції КАС встановлює певні особливості провадження для окремих категорій справ, як-от справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Відповідно до частини першої статті 1711 КАС правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо актів, дій чи бездіяльності названих вище органів державної влади та інших суб'єктів адміністративних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 1711 КАС). Акти, дії чи бездіяльність ВРУ, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України (частина друга статті 1711 КАС).

При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВРУ, а відтак і при вирішенні питання щодо можливості застосування спеціальних правил КАС, передбачених для розгляду цієї категорій спорів, визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) актів, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.

Віднесення вирішення спорів у правовідносинах, що виникають у зв'язку зі здійсненням ВРУ своїх повноважень, до підсудності Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції обумовлено передусім правовим статусом цього органу державної влади.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, положення статті 75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5, 76, 85 Конституції України треба розуміти так, що ВРУ як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України.

ВРУ за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення ВРУ єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Повноваження ВРУ реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВРУ під час її сесій.

У Рішенні від 29 серпня 2012 року N 16-рп/2012 Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що юридичні форми реалізації повноважень ВРУ, Президентом України, Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України мають важливе значення для держави та суспільства, стосуються прав і свобод громадян, формування і функціонування суддівського корпусу.

Конституційний Суд України вважає, що законодавче регулювання підсудності окремих категорій адміністративних справ, визначених оспорюваними положеннями Закону України від 7 липня 2010 N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" та КАС, забезпечує передумови для неупередженого здійснення правосуддя Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції протягом розумного строку, закріплює гарантії справедливого судового розгляду справи та встановлює порядок ухвалення судом обґрунтованого і законного рішення.

В аспекті наведеного положення частини четвертої статті 18 та статті 1711 КАС слід розуміти так, що до підсудності Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції віднесено лише ті спори щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, що виникають у правовідносинах, у яких ВРУ реалізовує свої владні повноваження саме як орган законодавчої влади (крім законотворчої діяльності і випадків, коли акти ВРУ підлягають перевірці на відповідність Конституції України (конституційність) Конституційним Судом України).

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС). Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС, а саме на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції (пункти 1 - 4 частини третьої).

З наведеного випливає, що КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 13 квітня (Постанова N 21-224а16, п/800/2/16), 15 червня (Постанова N 800/241/16), 15 листопада 2016 року (Постанова N 21-3353а16, 800/481/16) та 24 січня 2017 року (Постанова N 21-2871а16) (справи NN 21-224а16, 21-1945а16, 21-3353а16 та 21-2871а16 відповідно).

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку, що цей спір предметно не підсудний Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (Закон N 1402-VIII), частиною шостою статті 1711, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий

О. Ф. Волков

Судді:

М. І. Гриців

 

О. В. Кривенда

 

О. Б. Прокопенко


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.