КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

15.03.2017 р.

Справа N 826/8163/16

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Кобаля М. І., суддів: Аліменка В. О., Карпушової О. В., при секретарі: Хмарській К. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2016 року (Постанова N 826/8163/16) по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування рішення N 2499 (Постанова N 2499), зобов'язання вчинити певні дії, встановив:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач) третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Національна комісія), у якому просила визнати протиправною та скасування державну реєстрацію рішення N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2016 року (Постанова N 826/8163/16) в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за N 1385/27830, відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про ринок природного газу" (Закон N 329-VIII) затверджено Типовий договір зберігання (закачування, відбору) природного газу.

Вважаючи, що вказана постанова не є нормативно-правовим актом, а тому не підлягає державній реєстрації позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час вирішення справи встановлено відсутність факту порушення прав позивача, наявність чи відсутність порушень чинного законодавства з боку відповідача, які порушують права позивача, а тому відсутні підстави для поновлення порушеного права і задоволення позовних вимог.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.

Указом Президента України від 03.10.92 N 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (із змінами і доповненнями) державну реєстрацію нормативно-правових актів покладено на Міністерство юстиції України та його територіальні органи.

Принципи, окреслені Конституцією та Указом Президента, знайшли розвиток і відображення в рішеннях Кабінету Міністрів України та наказах Міністерства юстиції України.

Так, згідно із п. 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731 (із змінами і доповненнями), державну реєстрацію здійснюють:

- нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Міністерство юстиції України;

- нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим та територіальних органів центральних органів виконавчої влади в Автономній Республіці Крим - Головне управління юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим;

- нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади - головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі;

- нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі, міськрайонні (у разі утворення) управління юстиції.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну комісію від 10.09.2014 N 715/2014 (Положення N 715/2014) Національна комісія є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно із пп. 7 п. 6 Положення про Національну комісію (Положення N 715/2014) для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати з питань, що належать до компетенції Національної комісії нормативно-правові акти та контролювати їх виконання.

Підпунктом 5 п. 13 вищезазначеного Положення (Положення N 715/2014) рішення Національної комісії, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов'язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Таким чином, хоча й Національна комісія, не є центральним органом виконавчої влади, проте наділена повноваженнями видавати нормативно-правові акти.

Відповідно до п. 9 цього Положення (Положення N 715/2014) разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються:

а) обґрунтування підстав для видання нормативно-правового акта чи окремих його норм;

б) відомості про чинні акти з цього питання, інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта;

б-1) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані та порівняльна таблиця;

в) відомості про офіційне погодження акта із заінтересованими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов'язковим згідно з законодавством.

У разі коли на державну реєстрацію міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають нормативно-правовий акт з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, вони також повідомляють про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об'єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців щодо цього акта та про проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій. При цьому необхідність врахування зазначених зауважень і пропозицій визначають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які приймають цей акт;

г) оригінал та дві копії рішення Держпідприємництва про погодження проекту регуляторного акта;

ґ) довідку щодо відповідності нормативно-правового акта aquis communautaire за формою, визначеною в додатку 1 до Регламенту Кабінету Міністрів України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950;

д) висновок Мін'юсту, головних територіальних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції щодо відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини;

е) висновок про проведення антидискримінаційної експертизи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, при проведенні правової експертизи постанови N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499), отримано погодження Державної регуляторної служби України, Антимонопольного комітету України, Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що державну реєстрацію постанови Національної комісії від N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499) проведено уповноваженою особою з дотриманням порядку визначеного Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади.

Також, постановою N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499) затверджено Типовий договір зберігання (закачування, відбору) природного газу.

Так, постановою Національної комісією від 30.09.2015 N 2495 (Постанова N 2495) затверджено Кодекс газосховищ та критеріїв, згідно з якими до певного газосховища застосовується режим договірного доступу або режим регульованого доступу (далі по тексту - Кодекс) та визначено правові, технічні, організаційні і економічні засади функціонування газосховищ природного газу (далі по тексту - газосховища).

Згідно із положеннями ч. 3 розділу 1 глави 1 Кодексу (Постанова N 2495), замовник - фізична особа - підприємець або юридична особа, яка на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу з оператором газосховищ замовляє послуги із зберігання (закачування, відбору) природного газу.

Частиною 1 розділу 1 глави V Кодексу (Постанова N 2495) передбачено, що доступ до послуг зберігання (закачування, відбору) природного газу здійснюється на підставі договору зберігання (закачування, відбору) природного газу. Оператор газосховищ не має права відмовити в укладенні договору зберігання (закачування, відбору) природного газу за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим Кодексом.

Отже, зазначеною постановою врегульовано правовідносини між оператором газовсховищ та замовником щодо зберігання, закачування, відбору природного газу.

Між тим, ОСОБА_2 не є учасником правовідносин, врегульованих вказаними постановами, а відтак дії щодо державної реєстрації постанови N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499) не впливають на права, свободи, інтереси та створюють додаткових обов'язків для позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004) зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст. Поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Аналіз наведених правових положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, ОСОБА_2 не доведено факту порушення її прав та законних інтересів, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, надано обґрунтовані доводи та доведено правомірність своїх дій під час проведення державної реєстрації рішення Національної комісії N 2499 від 30.09.2015 (Постанова N 2499).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2016 року (Постанова N 826/8163/16) - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

 

Головуючий, суддя

М. І. Кобаль

Судді:

В. О. Аліменко

 

О. В. Карпушова


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.