ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

01.09.2015 р.

N К/800/6612/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого, судді - Малиніна В. В., суддів: Ситникова О. Ф., Швеця В. В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 19367,58 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року по справі N 811/3587/13-а за період з 26 листопада 2013 року по 25 травня 2014 року в розмірі 5688,03 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на вказану касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що 25 листопада 2013 року постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року ОСОБА_5 поновлено на посаді головного державного ревізора-інспектора Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області з 08.10.2013 року, стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 5511,10 грн.

Вказане рішення, в частині поновлення позивача на посаді фактично виконано 26.05.2014 року, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішень суду про поновлення його на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що відповідно до 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), відповідач зобов'язаний компенсувати ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у сумі 5688,03 грн. за період 26 листопада 2013 року по 25 травня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції посилаючись на частину 9 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України зауважив, що під час розгляду спірного питання позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого права, що призвело до розгляду питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення як нового публічно-правового спору.

Натомість суд касаційної інстанції переглядаючи дану справи, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, висловлену у його постанові від 23 червня 2015 року справа N 21-63а15 (Постанова N 21-63а15) вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до статті 2 Закону N 606-XIV примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Разом з тим, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України висловлена позиція, яка є обов'язковою для виконання має розцінюватись в поєднанні із наступним.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 9 статті 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З врахуванням зазначеного, враховуючи беззаперечне право особи на працю та її оплату, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що навіть за наявності порушеного позивачем (належно не вибраного) способу порядку звернення до адміністративного суду із позовом або заявою (у даній категорії справ) не може стати наслідком продовження зловживання її правом на судовий захист у правовідносинах, де вже право на працю визнане судом. Тому, визначена та вирахувана судом першої інстанції сума середнього заробітку за час виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року по справі N 811/3587/13-а за період з 26 листопада 2013 року по 25 травня 2014 року в розмірі 5688,03 грн. в рамках позовного провадження відповідає вимогам КЗпП.

Таким чином, висновки зроблені судом першої інстанції є вірними та такими, що зроблені у відповідності до вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин положень законодавства України.

Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 210, 211, 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу про адміністративне судочинство України, колегія суддів ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду скасувати, залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Головуючий, суддя

В. В. Малинін

Судді:

О. Ф. Ситников

 

В. В. Швець


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.