ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

06.12.2016 р.

Справа N 914/1318/16

Постанову скасовано(згідно з постановою Верховного Суду України від 9 серпня 2017 року) (Постанова N 3-597гс17, 914/1318/16)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Владимиренко С. В. - доповідач, суддів: Демидової А. М., Шевчук С. Р., розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" М. А. А. на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. та рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. у справі N 914/1318/16 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Г. С. О. до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про визнання недійсним договорів та застосування наслідків недійсності правочину (за участю представників: позивача - не з'явились; відповідачів: 1. Ч. К. А., 2. не з'явились; третьої особи на стороні позивача - З. О. Д., третьої особи на стороні відповідача - не з'явились), встановив:

Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Г. С. О. звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авенсіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" про: визнання недійсним договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., укладеного між ПАТ "Імексбанк", ТОВ "Торгова компанія "Ажур" та ТОВ "Авенсіс"; визнання недійсним договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., укладеного між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Авенсіс"; застосування наслідків недійсності договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., повернувши сторін у первісний стан, шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТОВ "Авенсіс" на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. з дати вилучення, а саме з 14.01.2015 р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. (суддя Кітаєва С. Б.) у справі N 914/1318/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.20116 р. (колегією суддів у складі головуючого судді Данко Л. С., суддів: Костів Т. С., Малех І. Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" М. А. А. звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. та рішення господарського суду Львівської області від 26.07.2016 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу поданих Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, останнє підтримало вимоги касаційної скарги ПАТ "Імексбанк" та просило її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та пояснення до неї, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників судового процесу, що взяли участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (кредитором за договором, позивачем по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" (позичальник за договором, відповідач-2 по справі) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії N 7/14, у відповідності до п. 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом - "Кредит" або "Кредитна лінія".

Умовами договору, а саме п. 1.1.1 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою N 5 від 23.12.2014 р.), визначено, що надання кредиту здійснюється окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених кредитним договором в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 139488208 грн. зі сплатою фіксованої процентної ставки - 17,8 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 20.08.2015 р. (включно) на умовах, визначених цим договором.

Разом з тим, судами також встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (заставодержатель за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) за договором, відповідач-1 по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ажур" (боржник за договором) укладено договір застави майнових прав від 18.02.2014 р., за умовами якого заставодавець (майновий поручитель) передав в заставу заставодержателю майнові права, що випливають з договору від 01.03.2013 р., укладеного між заставодавцем (майновим поручителем) та ТОВ "Південінвестсервіс" (п. 1.1). Зазначені майнові права заставодавець (майновий поручитель) передає в заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання ТзОВ "Торгова компанія "АЖУР" зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 р., з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (далі - кредитний договір) (п. 1.2). Згідно з п. 1.3 договору застави, заставлені майнові права оцінені сторонами в сумі 113800000 грн.

Крім того, 18.02.2014 р. ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель за договором) та ТОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) за договором) підписано договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., за яким заставодавець уступає, а заставодержатель приймає в повному обсязі право вимоги на всі майнові права за Договором від 01.03.2013 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авенсіс" та Акціонерним товариством "Південінвестсервіс", які є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 р. з усіма додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Водночас, 23.12.2014 р. між ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель за договором), ТОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) за договором) та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" (боржник за договором) укладено договір про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., за умовами якого сторони дійшли згоди розірвати договір застави майнових прав від 18.02.2014 р. (п. 1) та домовились про те, що розриваючи договір, зазначений в п. 1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором (п. 2).

23.12.2014 р. між ПАТ "Імексбанк" (заставодержатель за договором) та ТзОВ "Авенсіс" (заставодавець (майновий поручитель) за договором) укладено договір про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., за яким сторони дійшли згоди розірвати договір про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. (п. 1) та домовились про те, що розриваючи договір, зазначений в п. 1 цього договору, вони свідчать про відсутність будь-яких претензій один до одного з питань, пов'язаних з виконанням своїх обов'язків за вищезазначеним договором (п. 2).

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2015 р. по справі N 916/1422/15-г встановлено, що ПАТ "Імексбанк" належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надало позичальнику кредитні кошти в обумовленому розмірі, однак, останній взяті на себе за договором зобов'язання належним чином не виконував. Відтак, рішенням суду позов ПАТ "Імексбанк" до ТОВ "Торгова компанія "Ажур" про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 р. задоволено в повному обсязі: стягнуто з ТОВ "Торгова компанія "Ажур" заборгованість за кредитом в сумі 139488208 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 13196731,33 грн., пеню за прострочення платежів по кредитному договору в сумі 3415737,34 грн. Зазначене рішення, як встановили суди попередніх інстанцій, набрало законної сили, наказ господарського суду Одеської області від 30.10.2015 р. у вказаній справі пред'явлено стягувачем до виконання, 23.12.2015 р. відкрито виконавче провадження ВП N 49711266.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто, як вірно зазначено судами, факти встановлено у зазначеному вище рішенні у господарській справі N 916/1422/15-г є преюдиціальними для даної справи та не потребують додаткового доказування.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови правління Національного банку України від 26.01.2015 р. N 50 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.01.2015 р. N 16 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Імексбанк", згідно з яким з 27.01.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ "Імексбанк" С. Ю. П.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 21.05.2015 р. N 330 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.05.2015 р. N 105 "Про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Імексбанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків С. Ю. П. строком на 1 рік з 27.05.2015 р. до 26.05.2016 р. включно.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 22.01.2016 р. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Імексбанк" направлено ТОВ "Авенсіс" та ТОВ "Торгова компанія "Ажур" повідомлення про нікчемність правочину, а саме договорів від 23.12.2014 р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. Оскільки одним із адресатів вказане повідомлення не отримано, 30.03.2016 р. в газеті "Голос України" опубліковано оголошення, яким позивач додатково повідомив відповідачів-1 та 2 про нікчемність зазначених правочинів.

За переконанням позивача, зазначені вище договори від 23.12.2014 р. є нікчемними на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI), оскільки банк (позивач) безоплатно відмовився від власних майнових вимог. Зазначені вище обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі та звернення позивача до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., укладеного між ПАТ "Імексбанк", ТОВ "Торгова компанія "Ажур" та ТОВ "Авенсіс"; визнання недійсним договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., укладеного між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Авенсіс"; застосування наслідків недійсності договору від 23.12.2014 р. про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., повернувши сторін у первісний стан, шляхом поновлення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запису 14195484 з контрольною сумою ЕДВ98БГ68В про державну реєстрацію обтяження рухомого майна ТзОВ "Авенсіс" на підставі договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. з дати вилучення, а саме з 14.01.2015 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. N 9.

Відповідно до статті 6 та ч. 1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно з ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) (в редакції, чинній на дату вчинення спірних правочинів - 23.12.2014 р.) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вже зазначалось вище, спірними у даній справі є договори про розірвання договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. та про розірвання договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р., оскільки за твердженням позивача, банк уклавши їх, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (ч. 2 ст. 1). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 3 ст. 1). Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання (ч. 3 ст. 3).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у п. 4.1 Договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. сторонами погоджено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по кредитному договору, вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум відсотків, комісій; неустойки (пені, штрафних санкцій). Згідно п. 4.3 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється: - шляхом уступки заставодавцем (майновим поручителем) заставодержателю вимоги, що випливає з заставлених майнових прав; - шляхом звернення заставодержателя до суду з вимогою переводу на нього заставлених майнових прав.

Пунктом 1.3 Договору про уступку права вимоги до договору застави майнових прав від 18.02.2014 р. визначено, що права та обов'язки сторін по цьому договору виникають у випадку невиконання/неналежного виконання боржником своїх зобов'язань по кредитному договору, а також невиконання / неналежного виконання заставодавцем своїх зобов'язань по договору застави майнових прав від 18.02.2014 р.

Як вірно зазначено апеляційним господарським судом застава за своєю правовою природою є забезпечувальним обтяженням, право вимагати застосування якого кредитор має виключно у випадку настання відкладальної обставини - порушення боржником забезпечувального зобов'язання. До моменту настання такої обставини право застави та задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави не можуть бути реалізовані. Судами попередніх інстанцій у відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на 23.12.2014 р. у ПАТ "Імексбанк" були майнові вимоги до ТОВ "Авенсіс" та/або до ТОВ "Торгова компанія "Ажур", що виникли внаслідок порушення останнім основного зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 р., зокрема, щодо задоволення майнових вимог по погашенню кредиту, відсотків за користування кредитом, пені за прострочення платежів за цим договором за рахунок звернення стягнення на предмет застави, в тому числі й шляхом подання відповідної позовної заяви до суду.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції про те, що з огляду на відсутність у ПАТ "Імексбанк" на момент укладення спірних договорів майнових вимог до ТОВ "ТК "Ажур" за договором про відкриття кредитної лінії N 7/14 від 18.02.2014 р., а отже і відсутність майнових вимог за забезпечувальними обтяженнями до цього кредитного договору, факт укладення спірних договорів унеможливлює відмову від майнових вимог, яких на момент їх укладення не існувало. Крім того, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що за спірними договорами відбулась відмова банку від вимоги про забезпечення своїх майнових вимог за кредитним договором, а не від майнової вимоги, як такої, яка була реалізована банком у згаданій вище справі N 916/1422/15-г.

Відтак, юридично вірним є висновок судів попередніх інстанцій, про те, що посилання позивача на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) як на підставу пред'явленого позову є таким, що не ґрунтується на нормах права.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що починаючи з 27.05.2016 р. по теперішній час запроваджено ліквідацію ПАТ "Імексбанк", згідно рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За змістом ч. 2 ст. 38 (Закон N 4452-VI) та ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI) законодавець розмежовує поняття "перевірки правочинів", яка має здійснюватись Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації, та повідомлення про нікчемність цих правочинів, що може бути здійснено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як під час тимчасової адміністрації так і під час ліквідації неплатоспроможного банку.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 розділу III рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку" від 05.07.2012 р. N 2 (Рішення N 2), яким встановлено порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд безпосередньо (або уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у разі делегування їй повноважень) зобов'язаний (зобов'язана): забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, зокрема, з підстави того, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про проведення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Імексбанк" перевірки спірних договорів та про прийняття рішення про їх нікчемність протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Імексбанк".

З огляду на викладене, з урахуванням положень ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вірними висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірного договору підстав нікчемності, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон N 4452-VI). Тоді як протилежні доводи заявника касаційної скарги не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи та належним чином спростовані судами попередніх інстанцій.

Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, суд касаційної інстанції, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що доводи заявника касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства та не спростовують правильності здійснених судами висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових актів, а доводи про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відтак, постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" М. А. А. - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" М. А. А. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. у справі N 914/1318/16 залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

С. В. Владимиренко

Судді:

А. М. Демидова

С. Р. Шевчук


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.