ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 17 жовтня 2011 року

Верховний Суд України у складі: головуючого - Берднік І. С., суддів: Барбари В. П., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кривенди О. В., Кривенка В. В., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Патрюка М. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Редьки А. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., Шицького І. Б., Яреми А. Г. (за участю представників: Міністерства оборони України - Ганкевич О. Ю., Генеральної прокуратури України - Коцури А. В., Кабінету Міністрів України - Нестеренко О. І.), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року у справі N 5002-8/5447-2010 за позовом заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Дайвінг-центр "Соляріус", треті особи: державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", товариство з обмеженою відповідальністю "Євроойл", товариство з обмеженою відповідальністю "Євротехно-Плюс", товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський берег", про визнання права власності та витребування майна, встановив:

У листопаді 2010 року заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону звернувся до суду із позовом, у якому просив з урахуванням уточнень визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - споруди та будівлі пляжного комплексу санаторію по вул. Дражинського, 37 у м. Ялті загальною вартістю 2375293 грн. та на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати вказане нерухоме майно у товариства з обмеженою відповідальністю "Дайвінг-центр "Соляріус" (далі - ТОВ "Дайвінг-центр "Соляріус").

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що відповідач безпідставно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це майно вибуло з державної власності на підставі нікчемного договору (контракту) купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року N 2210/07, що встановлено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 червня 2009 року в справі N 2-29/463-2009, внаслідок чого товариство з обмеженою відповідальністю "Євроойл" (далі - ТОВ "Євроойл"), товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський берег" (далі - ТОВ "Чорноморський берег"), товариство з обмеженою відповідальністю "Євротехно-Плюс" (далі - ТОВ "Євротехно-Плюс"), товариство з обмеженою відповідальністю "Чорноморський пляж" (далі - ТОВ "Чорноморський пляж") та ТОВ "Дайвінг-центр "Соляріус" почергово володіли вказаним майном неправомірно.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 листопада 2010 року з урахуванням виправлення описки ухвалою цього ж суду від 29 листопада 2010 року залучено до участі в справі як третіх осіб державне підприємство Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (далі - ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський"), ТОВ "Євроойл", ТОВ "Євротехно-Плюс" та ТОВ "Чорноморський берег".

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 24 травня 2011 року постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2011 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року залишив без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Генеральний прокурор України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 330 та 388 ЦК України, просив скасувати постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви Генеральний прокурор України долучив копії постанов Вищого господарського суду України: від 16 лютого 2011 року в справі N 5020-12/111-1/052-12/265-11/344-2/673-4/148, від 11 квітня 2011 року в справі N 5020-9/141-4/310-1/014-2/207, від 1 червня 2011 року в справі N 20-2/514, від 10 березня 2010 року в справі N 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284, від 13 січня 2011 року в справі N 5002-23/3086-2010, у яких, на його думку, по-іншому та правильно застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 18 липня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу N 5002-8/5447-2010 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 22 жовтня 2004 року між ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" та ТОВ "Євроойл" був укладений договір (контракт) купівлі-продажу N 2210/07, відповідно до якого ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" передало, а ТОВ "Євроойл" прийняло споруди та будівлі пляжного комплексу санаторію по вул. Дражинського, 37 у м. Ялті.

ТОВ "Євроойл" за договором купівлі-продажу від 9 вересня 2005 року вказане майно передало ТОВ "Чорноморський берег".

У подальшому право власності на спірне нерухоме майно на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2008 року в справі N 2-8/10800-2008, перейшло до ТОВ "Євротехно-Плюс".

ТОВ "Євротехно-Плюс" за договором купівлі-продажу від 17 березня 2009 року передало це майно ТОВ "Чорноморський пляж".

15 січня 2010 року ТОВ "Чорноморський пляж" продало вказане майно на підставі договору купівлі-продажу ТОВ "Дайвінг-центр "Соляріус", яке і є власником спірного майна на час розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 квітня 2009 року у справі N 2-29/463-2009 визнано недійсним договір (контракт) купівлі-продажу споруд та будівель пляжного комплексу санаторію N 2210/07, укладений 22 жовтня 2004 року між ДП МОУ "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" та ТОВ "Євроойл".

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 1 червня 2009 року рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 квітня 2009 року скасовано, провадження в справі припинено. При цьому апеляційний суд виходив з того, що на підставі частини 1 статті 220 ЦК України у зв'язку з порушенням встановленої форми та державної реєстрації угоди контракт N 2210/07 від 22 жовтня 2004 року є нікчемним правочином, який не породжує будь-яких прав та обов'язків, а визнання цього контракту недійсним не вимагається згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України.

Залишаючи без змін постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2011 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2010 року про відмову в задоволенні позову в справі, що розглядається, Вищий господарський суд України виходив з того, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, у якого це майно не може бути витребувано в усіх випадках відповідно до положень статті 388 ЦК України, а існування між сторонами спору з приводу належності позивачу майна на праві власності виключає задоволення віндикаційного позову.

Проте такого висновку Вищий господарський суд України дійшов з порушенням норм матеріального права.

Судом встановлено, що спірне майно є військовим майном.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Тому висновок Вищого господарського суду України щодо існування між сторонами спору з приводу належності позивачу майна на праві власності не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Як встановлено судом, ТОВ "Дайвінг-центр "Соляріус" є особою, яка не знала і не могла знати про те, що особа, у якої річ придбано, не має права її відчужувати, тобто є добросовісним набувачем у силу частини 1 статі 388 ЦК України.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно із частиною 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1. було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2. було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3. вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 15 січня 2010 року, права відчужувати це майно.

На думку Верховного Суду України, висновок Вищого господарського суду України в справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить висновкам цього суду в інших за змістом судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах N 5020-12/111-1/052-12/265-11/344-2/673-4/148, N 5020-9/141-4/310-1/014-2/207, N 20-2/514, N 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284, N 5002-23/3086-2010.

За таких обставин заява Генерального прокурора України підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив:

Заяву Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2011 року в справі N 5002-8/5447-2010 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий

І. С. Берднік

Судді:

В. П. Барбара

С. М. Вус

Л. Ф. Глос

Т. В. Гошовська

Л. І. Григор'єва

В. С. Гуль

В. І. Гуменюк

А. А. Ємець

Т. Є. Жайворонок

В. В. Заголдний

М. Р. Кліменко

Є. І. Ковтюк

П. І. Колесник

М. Є. Короткевич

В. І. Косарєв

О. В. Кривенда

В. В. Кривенко

Н. П. Лященко

В. Л. Маринченко

В. В. Онопенко

Л. І. Охрімчук

П. В. Панталієнко

М. В. Патрюк

В. Ф. Пивовар

О. І. Потильчак

Б. М. Пошва

А. І. Редька

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін

А. М. Скотарь

Т. С. Таран

О. О. Терлецький

Ю. Г. Тітов

І. Б. Шицький

А. Г. Ярема

 

* * *

Правова позиція N 3-103гс11

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

 


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.