ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24.11.2016 р.

Справа N 5017/3702/2012

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого, судді - Ходаківської І. П., суддів: Поляк О. І., Бакуліної С. В., розглянувши касаційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації на постанову від 09.06.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі N 5017/3702/2012 господарського суду Одеської області за позовом заступника Білгрод-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до: 1. Тарутинської районної державної адміністрації, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса", про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельної ділянки, за участю представників сторін: від позивача - 1 - Ц. В. І. - дов. [...], від позивача - 2 - не з'явились, від відповідача - не з'явились, від ГПУ - К. В. М. - посв., у зв'язку з перебуванням судді Корсака В. А. у відпустці, справа слухається колегією суддів у складі: головуючий - Ходаківська І. П., судді - Поляк О. І., Бакуліна С. В. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016), встановила:

Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся з позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса" про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнання недійсними договору оренди землі від 29.12.2007 (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 45,51 га), договору оренди землі від 29.12.2007 (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 21,01 га), договору оренди землі від 29.12.2007 (об'єкт оренди - земельна ділянка площею 147,77 га) та витребування від ТОВ "Тіса" і зобов'язання повернути Міністерству оборони України зі складенням акту прийому-передачі, земельні ділянки загальною площею 214,29 га (вартістю 706214 грн. 12 коп.), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області земельні ділянки за зазначеними договорами.

Рішенням від 25.06.2014 господарського суду Одеської області (головуючий суддя: Н. В. Рога, судді: Г. І. Гуляк, О. В. Цісельський) позов задоволено повністю. Визнано недійсними: договір оренди від 29.12.2007, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тіса", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 12.01.2008 за N 040853400010; договір оренди від 29.12.2007, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 12.01.2008 N 040853400011; договір оренди від 29.12.2007, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 12.01.2008 N 040853400012. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіса" та зобов'язано його повернути Міністерству оборони України зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 214,290 га (вартістю 706214 грн. 12 коп.), передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за вказаними вище договорами оренди земельні ділянки. Рішення суду мотивоване тим, що позивачі у даній справі мають охоронюваний законом інтерес щодо повернення в управління спірної земельної ділянки як складової частини земель колишнього артполігону, а також відновлення в обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району цієї земельної ділянки, що є достатньою підставою для визнання їх особами, які є заінтересованими в оспоренні договорів оренди землі від 29.12.2007, укладених з ТОВ "Тіса" у розумінні норми ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України. При цьому суд послався на те, що визнання рішенням від 30.07.2013 господарського суду Одеської області у справі N 916/876/13 недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області N 398/А-2007 від 28.12.2007 (на підставі якого було укладено договори оренди землі від 29.12.2007 між Тарутинською райдержадміністацією та ТОВ "Тіса") є підставою визнання недійсними цих договорів. Також, господарським судом було відмовлено в задоволенні заяв про застосування строків позовної давності в зв'язку з тим, що відповідачами не доведено, коли саме позивачу стало відомо про порушення його права.

Постановою від 09.06.2016 колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі головуючого: Величко Т. А., Мишкіної М. А., Філінюка І. Г. рішення господарського суду Одеської області залишено без змін.

Тарутинська райдержадміністація у касаційній скарзі просить рішення та постанову судові попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 16, 137, 388 ЦК України, ст. ст. 77, 141, 152 ЗК України, ст. ст. 13, 35 Закону України "Про землеустрій", ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони", ст. ст. 4 (Закон N 4107-VI), 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" (Закон N 4107-VI).

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.45 N 2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО", затвердженої розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.46 N 742рс, на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу відведено 20000 га землі (в межах визначених у схемі, що додавалась).

Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У постановою від 12.02.46 р. N 53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.45 года за N 2002/063" регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.45 N 2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення.

10.06.46 обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.45 N 2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.46 N 53/9-ОП складено акт про відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, у якому зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету N 7 від 10.06.46 затверджено акт обласної комісії від 10.06.46 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

В подальшому Одеський військовий округ було реорганізовано (перейменовано) згідно з Директивою Міністра оборони України від 01.07.97 N 115/1/0220 у Південне оперативне командування, а в 2015 року згідно із спільною Директивою Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.02.2015 N Д-322/1/4дск найменування "Південне оперативне командування" було змінено на Оперативне командування "Південь".

Відповідно до акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області (інвентаризація проводилась на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 22.02.93 N 11), членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23943,4 га до Тарутинського загальновійськового полігону.

Згідно з довідкою Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району від 07.08.2012 N 1162, станом на 01.08.2012 на картковому обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району рахувалась земельна ділянка N 92 військового містечка 11 загальною площею 24229,5 га, з яких військовий радгосп "Чорноморський" використовує земельну ділянку площею 689,83 га, на яку виготовлений Державний акт нового зразка N ОД23-120 від 05.06.95.

На підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області N 101/А-2005 від 05.05.2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області N 368/А-2005 від 14.12.2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" припинено право користування земельною ділянкою 23253,17 га, яка була надана у користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та переведено зазначену земельну ділянку до остаточного вирішення земельних суперечок до земель запасу Веселодолинської сільської ради.

В подальшому, розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області N 398/А-2007 від 28.12.2007 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Тіса", ВАТ "Чапаєва", ФТ "Таврія-К", ФТ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-Юг", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман", на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зокрема ТОВ "Тіса" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 750,00 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту; передано ТОВ "Тіса" земельну ділянку загальною площею 750,00 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради строком на 49 років; зобов'язано ТОВ "Тіса" укласти договори оренди на земельні ділянки загальною площею 750,00 га ріллі з районною державною адміністрацією.

Із змісту затвердженого вказаним розпорядженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Тіса" вбачається, що передана останньому в оренду земельна ділянка відведена за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

На підставі вказаного розпорядження від 28.12.2007 N 398/А-2007 між Тарутинською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ТОВ "Тіса" як орендарем укладено договори оренди землі від 29.12.2007, за умовами яких орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради за межами населеногопункту земельні ділянки площею 45,5063 га, 21,0146 га, 147,7701 га.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 по справі N 2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 N 101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 N 368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями". При розгляді зазначеної справи адміністративним судом було встановлено, що право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, у зв'язку з прийняттям певного рішення. Крім того, суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України, а тому вказані земельні ділянки відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та відповідним військовим формуванням на праві постійного користування. Приймаючи судове рішення у справі N 2-а-3436/08/1570, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акта, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 р., так і Земельний кодекс України 1990 р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Одеський апеляційний адміністративний суд зазначав, що відсутність асигнувань з Державного бюджету України на відповідні цілі має наслідком неоформлення державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, однак у жодному випадку не припиняє зазначене право Міністерства оборони України на раніше надані йому земельні ділянки; приймаючи оспорені розпорядження Тарутинська районна державна адміністрація перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у незаконному розпорядженні земельними ділянками, наданими свого часу для потреб оборони.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2013, залишеним без змін постановою від 02.12.2013 Одеського апеляційного господарського суду, у справі N 916/876/13 за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ "Тіса", ПАТ "Імені Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Ім. Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" про визнання недійсним розпорядження, позовну заяву Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району задоволено повністю, визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області N 398/А-2007 від 28.12.2007 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Ім. Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2014 рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду скасовано, а справу N 916/876/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді рішенням від 30.09.2015 господарського суду Одеської області позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 рішення господарського суду Одеської області від 30.09.2015 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 23.03.2016 Вищого господарського суду України постанову від 19.01.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі N 916/876/13 скасовано, рішення від 30.09.2015 господарського суду Одеської області залишено без змін.

Звертаючись з позовом у даній справі, Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів в воєнній сфері послався на зазначену вище постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, якою скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 р. та п. 1 Розпорядження від 14.12.2005 N 386/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації що урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" як такі, що не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України") встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

В силу приписів ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 N 406/2011 (Указ N 406/2011), Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 N 1919, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Отже, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст. 9, 14 Закону України "Про збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони", згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Пунктами 44, 45 чинного Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.97 N 483, передбачено, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки Тарутинській районній державній адміністрації не надавалась. Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспореними договорами оренди. Рішення стосовно відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

За таких обставин, висновки судів про те, що спірні договори від 29.12.2007 Тарутинською районною державною адміністрацією укладено з перевищенням повноважень є правомірними.

В частині строку позовної давності судами враховано положення ст. 256, 257 ЦК України, згідно з якими позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За приписами ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Отже, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду адміністративної справи N 2-а-3436/08/1570 перевірити повноваження осіб, які укладали спірні договори оренди, правомірним є висновок судів, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури та позивачі дізнались про факт відсутності у Тарутинської районної державної адміністрації повноважень на розпорядження землями оборони, які відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності.

За таких обставин, оскільки відповідачами не доведено, коли саме прокурор та позивачі дізнались про порушення своїх прав, підстави для застосування строку позовної давності у даному спорі відсутні.

З огляду на викладене вмотивованим є висновок судів про задоволення позову.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України постановила:

Касаційну скаргу Тарутинської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Постанову від 09.06.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі N 5017/3702/2012 господарського суду Одеської області залишити без змін.

 

Головуючий, суддя

І. Ходаківська

Судді:

О. Поляк

 

С. Бакуліна


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.