ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

16.10.2019 р.

Справа N 761/5156/13-ц

 

Провадження N 14-425цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д. А., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" (далі - відповідач) про визнання майнового права на об'єкт інвестування та права на отримання квартири в натурі за касаційною скаргою відповідача на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року, ухвалене суддею Пономаренко Н. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Панченка М. М., Ратнікової В. М. і Борисової О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 25 лютого 2013 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила:

1.1. Визнати за позивачкою майнове право на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною проектною площею 76,4 кв. м (далі квартира), що знаходиться на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_1 (далі - будинок), як на частку в об'єкті незавершеного будівництва згідно з договором пайової участі у фінансуванні будівництва N 0614/322-155 від 2 березня 2004 року (далі - договір).

1.2. Визнати за позивачкою право на отримання в натурі квартири площею, що буде визначена після обмірів, проведених бюро технічної інвентаризації.

2. Мотивувала позовну заяву такими обставинами:

2.1. 2 березня 2004 року позивачка уклала з відповідачем договір, згідно з яким вона сплатила відповідачеві 160440,00 грн як внесок у спільну діяльність, а він зобов'язався завершити будівництво будинку відповідно до проекту та вимог державних будівельних норм з виділенням позивачці після закінчення будівництва частки у вигляді квартири.

2.2. Позивачка виконала зобов'язання за договором у повному обсязі, що підтверджує довідка відповідача від 9 квітня 2012 року N 1211/4.

2.3. Відповідач порушив встановлений договором строк введення будинку в експлуатацію, внаслідок чого позбавив позивачку можливості оформити право власності на квартиру. Вказане стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 11 квітня 2013 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги частково: визнав за позивачкою майнові права на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва згідно з договором; у задоволенні іншої позовної вимоги - відмовив.

4. Мотивував рішення так:

4.1. Позивачка повністю виконала її обов'язки за договором, сплативши на користь відповідача кошти у сумі 160 440 грн. що підтверджують копія квитанції до прибуткового касового ордера N 34 від 23 березня 2004 року та довідка відповідача від 9 квітня 2012 року N 1211/4.

4.2. Позивачка у повному обсязі виконала умови додаткової угоди про внесення змін і доповнень до договору від 22 вересня 2011 року (далі - додаткова угода), що підтверджують відповідні квитанції.

4.3. Відповідач не виконав договірні зобов'язання, оскільки не передав відповідні документи для оформлення права власності позивачці, а будинок, в якому розташована квартира, не введений в експлуатацію.

4.4. Позивачка, сплативши всю суму паю згідно з договором і додатковою угодою, набула майнові права на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва згідно з договором, а тому позов у цій частині слід задовольнити.

4.5. Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва або з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо це передбачено договором або законом. А тому у задоволенні іншої позовної вимоги необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 24 травня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року.

6. Мотивував ухвалу так:

6.1. Майнове право можна визначити як "право очікування", що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Вказане підтверджують висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-265цс16 (Постанова N 6-265цс16).

6.2. Виконання грошових зобов'язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об'єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), підтверджує вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт. Вказане підтверджують висновки Верховного Суду України, сформульовані у постановах від 2 жовтня 2013 року у справі N 6-98цс13 (Постанова N 6-98цс13) і від 25 вересня 2013 року у справі N 6-85цс13 (Постанова N 6-85цс13).

6.3. До спірних правовідносин не застосовуються висновки Верховного Суду України, сформульовані у справах N 6-1502цс15 і N 6-290цс16, оскільки правовідносини у тих справах відрізняються від правовідносин у справі N 761/5156/13-ц.

6.4. Оскільки позивачка сплатила повну вартість квартири, існують юридичні підстави для визнання за нею майнових прав на квартиру як на об'єкт цивільних прав.

6.5. З огляду на принцип юридичної визначеності за відсутності серйозного порушення судом першої інстанції норм права немає підстав для втручання у його рішення від 11 квітня 2013 року, що набуло статусу остаточного.

6.6. Оскарження відповідачем через чотири роки рішення суду першої інстанції виглядає як "оскарження заради оскарження": відповідач не обґрунтував порушення його прав та інтересів позивачкою, яка у повному обсязі виконала її договірні зобов'язання.

6.7. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивачка обрала такий спосіб захисту порушеного права, який, на її думку, є ефективним і не заборонений законом.

6.8. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні вимоги про виділення об'єкта інвестування в натурі, оскільки на час розгляду справи у суді першої інстанції будинок мав статус об'єкта незавершеного будівництва.

6.9. Доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом першої інстанції правил підсудності є безпідставними, оскільки не узгоджуються з вимогами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон України про визнання банкрутом).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 20 вересня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Також просить закрити провадження у справі.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Відповідач мотивує касаційну скаргу так:

10.1. 16 липня 2012 року Господарський суд Автономної Республіки Крим постановив ухвалу у справі N 5002-4/2325-2012 про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача.

10.2. Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Закон N 1207-VII) 12 березня 2015 року Господарський суд Київської області у справі N 911/5186/14 постановив ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача.

10.3. 4 серпня 2016 року Господарський суд Київської області прийняв постанову у справі N 911/5186/14 про визнання відповідача банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

10.4. До юрисдикції господарських судів належать усі справи про банкрутство, а також справи з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

10.5. Позивачка звернулася з позовом у цій справі у лютому 2013 року, а тому спір має розглядати Господарський суд Київської області.

10.6. Суди не врахували приписи пунктів 3.4 і 3.5 договору.

10.7. Позивачка не довела порушення її майнових прав та обрала неправильний спосіб захисту.

10.8. Суди першої й апеляційної інстанцій безпідставно не врахували висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 2 грудня 2015 року у справі N 6-1502цс15 (Постанова N 6-1502цс15).

(2) Позиції інших учасників справи

11. Позивачка відзив на касаційну скаргу не подала.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

12. Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

13. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що справа належить до юрисдикції господарського суду, а тому її слід розглядати за правилами господарського судочинства відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом.

14. Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (далі - Закон України N 4212-VI) у частині четвертій статті 10 визначив, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.

15. Крім того, підпункт 1 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) доповнив частину першу статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) пунктом 7, згідно з яким господарським судам стали підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

16. 4 листопада 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 2 жовтня 2012 року N 5405-VI (Закон N 5405-VI) (далі - Закон України N 5405-VI), який, зокрема, вніс зміни до Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI), яка за винятком деяких положень на той час ще не набрала чинності.

17. Закон України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) у пункті 6 його розділу I (Закон N 5405-VI) доповнив розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом в редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) пунктом 11, згідно з яким положення Закону України про визнання банкрутом застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення Закону України про визнання банкрутом, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

18. Згідно з пунктом 1 розділу II Закону України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) зазначений пункт 6 його розділу I (Закон N 5405-VI) набирав чинності одночасно із Законом України N 4212-VI (Закон N 4212-VI).

19. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів" N 5518-VI від 6 грудня 2012 року (Закон N 5518-VI) (далі - Закон України N 5518-VI) частину четверту статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (пункт 13 Закону України N 5518-VI (Закон N 5518-VI)), яка на той час ще не набрала чинності, та пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України (пункт 14 Закону України N 5518-VI (Закон N 5518-VI)) викладено в новій редакції.

20. Закон України N 5518-VI (Закон N 5518-VI) набрав чинності з 1 січня 2013 року, крім пунктів 13 (Закон N 5518-VI) і 14 розділу I цього Закону (Закон N 5518-VI), які набрали чинності одночасно із Законом України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI).

21. Відповідно до пункту 1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) ця редакція Закону про визнання банкрутом набирала чинності через рік з дня його опублікування, крім окремих положень, до яких не належали частина четверта статті 10 та підпункт 1 пункту 7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

22. Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) був вперше офіційно опублікований у газеті "Голос України" 18 січня 2012 року. Отож, частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (зі змінами, внесеними Законами України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) і N 5518-VI (Закон N 5518-VI)) і пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (зі змінами, внесеними Законами України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) і N 5518-VI (Закон N 5518-VI)) відповідно до пункту 1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) набрали чинності 19 січня 2013 року.

23. Таким чином, пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (зі змінами, внесеними Законами України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) і N 5518-VI (Закон N 5518-VI)) та частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (зі змінами, внесеними Законами України N 5405-VI (Закон N 5405-VI) і N 5518-VI (Закон N 5518-VI)) з 19 січня 2013 року встановили юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо всіх майнових спорів з вимогами до боржника у такій справі.

24. Проте Закон України про визнання банкрутом (зокрема і його частина четверта статті 10) у редакції Закону України N 4212-VI (Закон N 4212-VI) (зі змінами, внесеними Законом України N 5405-VI (Закон N 5405-VI)) згідно з пунктом 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" не може бути застосований до справ про банкрутство, провадження в яких порушено до 19 січня 2013 року, якщо на цю дату господарський суд прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

25. Аналогічні висновки щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 24 - 29 (Постанова N 14-7цс18, 456/20/16-ц), 40 - 42 постанови від 14 лютого 2018 року у справі N 456/20/16-ц (Постанова N 14-7цс18, 456/20/16-ц), постанові від 26 червня 2018 року у справі N 372/3584/16-ц, у пунктах 21 - 27 постанови від 28 листопада 2018 року N 333/2242/16-ц, у пунктах 18 - 27, 29 постанови від 29 травня 2019 року у справі N 1609/6645/12.

26. З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду бере до уваги її висновки, сформульовані у постановах від 27 лютого 2019 року у справі N 761/32696/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі N 761/20612/15-ц (Постанова N 14-39цс19, 761/20612/15-ц), від 29 травня 2019 року у справі N 761/20844/13-ц, від 26 червня 2019 року у справі N 761/3428/15-ц та від 9 жовтня 2019 року у справі N 761/28769/13-ц.

27. Вирішуючи питання про юрисдикцію суду у справі N 761/5156/13-ц, як і в справі N 761/20844/13-ц, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що у матеріалах справи є копія постанови Господарського суду Київської області від 4 серпня 2016 року про визнання відповідача банкрутом (т. 1, а. с. 157 - 161). Згідно з цією постановою провадження у справі про банкрутство відповідача порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 12 березня 2015 року, оскільки відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Закон N 1207-VII) у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, і господарські справи Господарського суду Автономної Республіки Крим стали підсудні Господарському суду Київської області.

28. Крім того, у постанові від 29 травня 2019 року у справі N 761/20844/13-ц Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги той факт, що на час розгляду справи у суді першої інстанції до нього не надходило жодних відомостей про порушення щодо відповідача справи про банкрутство.

29. Зазначена обставина також має місце і у справі N 761/5156/13-ц. Про порушення 16 липня 2012 року Господарським судом Автономної Республіки Крим провадження у справі N 5002-4/2325-2012 про банкрутство відповідача останній зазначив аж в апеляційній скарзі (т. 1, а. с. 153-156), поданій у січні 2017 році на рішення суду першої інстанції, яке набрало чинності ще 15 квітня 2013 року.

30. На час перегляду справи в апеляційному порядку будинок вже був прийнятий в експлуатацію, а позивачка, як встановив суд апеляційної інстанції, "уже володіє майновими правами на об'єкт інвестування, оскільки повністю сплатила пайовий внесок на об'єкт інвестування, і в неї існують правові підстави для оформлення в майбутньому права власності на спірну квартиру".

31. Право на справедливий розгляд судом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення "суттєвих недоліків" або "судової помилки" ("Сутяжник проти Росії" (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява N 8269/02, § 35).

32. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність підстав для відступу від принципу юридичної визначеності у цій справі, відхиляє доводи відповідача щодо юрисдикції господарського суду та вважає, що справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Такий висновок щодо юрисдикції сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постановах в аналогічних справах (від 27 лютого 2019 року у справі N 761/32696/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі N 761/20612/15-ц (Постанова N 14-39цс19, 761/20612/15-ц), від 29 травня 2019 року у справі N 761/20844/13-ц, від 26 червня 2019 року у справі N 761/3428/15-ц та від 9 жовтня 2019 року у справі N 761/28769/13-ц), і відступати від нього у справі N 761/5156/13-ц немає підстав.

(1.2) Щодо суті спору

33. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке:

33.1. 2 березня 2004 року позивачка та відповідач уклали договір.

33.2. Сторони зобов'язалися спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва будинку та введення його в експлуатацію. Позивачка зобов'язалася внести у спільну діяльність кошти у сумі 160440,00 грн. а відповідач - власними силами та із залученням трудових ресурсів, механізмів, устаткування, а також дольових коштів юридичних і фізичних осіб закінчити будівництво будинку відповідно до проекту та вимог ДБН і передати позивачці квартиру (пункти 1.1, 3.1, 3.2 договору).

33.3. Грошові та майнові вклади учасників, а також об'єкт нерухомості є спільною частковою власністю учасників відповідно до розміру їх внесків у спільну діяльність. Після оформлення права власності пайовика відповідно до умов договору, припиняється право спільної часткової власності, і кожна із сторін розпоряджається виділеною їй часткою у створеному сторонами згідно з цим договором об'єкті на власний розсуд (пункт 3.3 договору).

33.4. За умови виконання пайовиком зобов'язань, передбачених пунктом 3.1 договору, пайовик набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а відповідач втрачає право розпоряджатись вказаною у цьому договорі часткою пайовика інакше як в інтересах і за згодою останнього (пункт 3.7 договору).

33.5. Запланований строк закінчення будівництва об'єкта - II квартал 2006 року (пункт 3.4 договору).

33.6. 22 вересня 2011 року позивачка та відповідач уклали додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору. Згідно з умовами додаткової угоди сторони, зокрема, погодили збільшення розміру пайового внеску за договором на 9850 доларів США та термін закінчення будівництва і введення об'єкта в експлуатацію - 31 липня 2012 року.

33.7. Позивачка повністю виконала її зобов'язання за договором, сплативши на користь відповідача 160440,00 грн (підтверджує копія квитанції до прибуткового касового ордера N 34 від 23 березня 2004 року та довідка відповідача від 9 квітня 2012 року N 1211/4), а також повністю виконала умови додаткової угоди щодо внесення додаткових коштів (підтверджують квитанції, надані представником позивача).

34. Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (частина перша статі 177 ЦК України).

35. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (частини перша та друга статті 190 ЦК України).

36. Під майновим правом слід розуміти "право очікування", що є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна (див. постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-265цс16 (Постанова N 6-265цс16)).

37. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що майновим правом на об'єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права.

38. За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вимога для захисту порушеного права має відповідати змісту цього права та характеру його порушення.

39. Одним зі способів захисту цивільних прав, з яким особа має право звернутися до суду, є вимога про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

40. Через невиконання відповідачем умов договору позивачка звернулася до суду з позовом про визнання майнового права на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва згідно з договором, а також про визнання за позивачкою права на отримання в натурі квартири площею, що буде визначена після обмірів, проведених бюро технічної інвентаризації.

41. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав за позивачкою майнові права на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва згідно з договором, а у задоволенні іншої позовної вимоги відмовив.

42. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

43. Відповідач у касаційній скарзі вказує, що суди не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

44. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує встановлення обставин, на існуванні яких наполягає одна зі сторін. Крім того, хоча вказаний пункт зобов'язує суди обґрунтовувати їхні рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення (див. mutatis mutandis § 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Рішення) (Seryavin and Others v. Ukraine, заява N 4909/04), § 54 рішення цього ж суду від 28 жовтня 2010 року у справі "Трофимчук проти України" (Trofimchuk v. Ukraine, заява N 4241/03) (Рішення)).

45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи про те, що позивачка не довела порушення її прав не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень. Такі доводи зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, яка виходить за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції.

46. Крім того, оскільки у касаційній скарзі відсутні доводи щодо незаконності оскаржених судових рішень у частині відмови в задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права на отримання в натурі квартири, суд касаційної інстанції діє з урахуванням визначених законом меж розгляду ним справи.

47. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

48. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).

49. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

50. Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).

51. Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язань за договором, не визнає майнових прав позивачки на спірне нерухоме майно, хоч вона і сплатила пайові внески у повному обсязі, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об'єкт, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що є підстави для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру.

52. Висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 2 грудня 2015 року у справі N 6-1502цс15 (Постанова N 6-1502цс15), Велика Палата Верховного Суду у справі N 761/5156/13-ц не застосовує, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, правовідносини сторін в обох справах суттєво відрізняються.

53. Висновки судів щодо вимоги про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 лютого 2019 року у справі N 761/32696/13-ц, від 20 березня 2019 року у справі N 761/20612/15-ц (Постанова N 14-39цс19, 761/20612/15-ц) та від 29 травня 2019 року у справі N 761/20844/13-ц.

54. Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав не заборонений законом та у світлі цієї справи є ефективним, оскільки іншим шляхом захистити її права позивачка не могла. Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо неналежності такого обраного позивачкою способу захисту її прав як визнання за нею майнових прав на квартиру як на частку в об'єкті незавершеного будівництва.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

56. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

57. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року й ухвала Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року є правильними по суті та законними рішеннями. Тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

(2.2) Щодо судових витрат

58. Велика Палата Верховного Суду не здійснює розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, оскільки відповідач був звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Консоль ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

Н. О. Антонюк

 

Т. О. Анцупова

 

С. В. Бакуліна

 

Ю. Л. Власов

 

Ж. М. Єленіна

 

О. С. Золотніков

 

В. С. Князєв

 

Л. М. Лобойко

 

Н. П. Лященко

 

О. Б. Прокопенко

 

Л. І. Рогач

 

О. М. Ситнік

 

В. Ю. Уркевич


 
Copyright © 2006-2019 epicentre.com.ua. All rights reserved.