ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12.04.2017 р.

Справа N 917/1444/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Кравчука Г. А., суддів: Рогач Л. І., Алєєвої І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 у справі господарського суду N 917/1444/16 Полтавської області за позовом публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради про стягнення коштів, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача - не з'явились; відповідача - П. Т. С., дов. [...], встановив:

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради (далі - Підприємство) збитки у розмірі 191058,55 грн.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Податкового кодексу України (далі - ПК України) обґрунтовувало тим, що внаслідок невиконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо складення податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних за результатами проведення між сторонами господарських операцій, Товариство не отримало податковий кредит та зазнало збитків на спірну суму яка підлягає відшкодуванню в судовому порядку у зв'язку з неврегулюванням спору між сторонами в добровільному порядку.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09.11.2016 (суддя Гетя Н. Г.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 (колегія суддів: Пушай В. І., Могилєвкін Ю. О., Істоміна А. О.), позов задоволено.

Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 і рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2016 та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. ст. 198, 201 ПК України, ст. 225 ГК України та ст. ст. 22, 34, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також окремі роз'яснення Державної фіскальної служби України щодо особливостей адміністрування ПДВ та Вищого господарського суду України щодо особливостей вирішення спорів про стягнення збитків. Вказує на неповне дослідження судами попередніх інстанцій обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Товариство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 01.11.2013 між Підприємством (водоканал) та відкритим акціонерним товариством "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (в подальшому змінене на публічне акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю") (абонент) укладено договір N 304, за яким водоканал зобов'язався надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язався розрахуватися за надані послуги на умовах, які визначені цим договором та законодавством України;

- 30.05.2014 між Підприємством (водоканал) та відкритим акціонерним товариством "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (споживач) укладено договір N 30420 на послуги постачання неочищеної (технічної) води, за яким водоканал зобов'язався надати споживачу послуги з постачання неочищеної (технічної) води, а споживач зобов'язався розрахуватися за надані послуги на умовах, які визначені договором та чинним законодавством України;

- 14.12.2015 та 06.05.2016 між Підприємством (виконавець) та Товариством (замовник) укладено ще два договори - N А-7-48 та N 5490 відповідно, за якими, виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги автотракторної техніки, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити зазначені послуги;

- на виконання зазначених договорів на підставі актів виконаних робіт та актів здачі-приймання робіт (надання послуг) Товариство здійснювало оплату послуг у безготівковій формі з урахуванням податку на додану вартість, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи;

- в порушення вимог податкового законодавства за надані послуги згідно з укладеними між сторонами договорами Підприємство на дату виникнення податкових зобов'язань не склало податкових накладних в електронній формі та не зареєструвало їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПК України термін за період з січня по червень 2016 року;

- не складення Підприємством податкових накладних в електронній формі та відсутність їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПК України термін призвело до неможливості оформлення Товариством податкового кредиту на суму 191058,55 грн. Дану суму неоформленого податкового кредиту Товариство вважає збитками у формі упущеної вигоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у повному обсязі, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, місцевий та апеляційний господарські суди, із посиланням на положення ст. ст. 22, 509, 526, 610, 623 ЦК України та ст. ст. 193, 216, 218, 225 ГК України, виходили з того, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. В порушення вимог чинного законодавства Підприємством на дату виникнення податкових зобов'язань не складено податкових накладних в електронній формі та не зареєстровано їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений ПК України термін. Дані обставини за висновками судів свідчать про наявність у діях Підприємства повного складу цивільного правопорушення, необхідного для стягнення збитків у даній справі, оскільки у випадку складення податкових накладних в електронній формі та забезпечення їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений законодавством термін Товариство мало б право на формування податкового кредиту на спірну суму.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

У відповідності до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі.

Таким чином, в даній нормі права йдеться мова про збитки в результаті порушення цивільного права.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

В той же час, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, є окремим випадком застосування загального принципу цивільного права (частина перша статті 22 ЦК України), за яким особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Позивач має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і шкодою. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (статті 224, 225 ГК України та статті 623 ЦК України), або такий обов'язок настає в наслідок завдання шкоди за відсутності між сторонами договірних правовідносин (глава 82 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача, наявність та розмір упущеної вигоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і завданою шкодою покладено на позивача.

Товариство в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на статті 187, 198, 201 ПК України.

Так, згідно п. 201.10 статті 201 ПК України (на норми якої посилається позивач), при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Разом із тим, станом на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин та до 28.01.2016 діяв наказ Міністерства фінансів України від 23.09.2014 N 966 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (Порядок N 966) (далі - Порядок від 23.09.2014 N 966). З 28.01.2016 спірні правовідносини підлягали регулюванню Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 N 21 (Порядок N 21) (далі - Порядок від 28.01.2016 N 21).

Так, згідно з пунктом 17 розділу 3 зазначеного Порядку від 23.09.2014 N 966 (Порядок N 966) у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8 (Порядок N 966)) та скановані копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Відповідно до пункту 18 розділу 3 Порядку від 28.01.2016 N 21 (Порядок N 21) заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця за формою згідно з (Д8) (додаток 8 (Порядок N 966)). Копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податків у строки, передбачені для подання податкової декларації. Копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податків у строки, передбачені для подання податкової декларації.

Також, згідно листа Міністерства доходів і зборів України від 13.01.2014 N 448/6/99-99-19-04-02-15 (Лист N 448/6/99-99-19-04-02-15) "Щодо деяких питань оподаткування податком на додану вартість" відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви зі скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Отже, чинним законодавством та наведеними вище підзаконними актами передбачено право покупця на оскарження дій постачальника у випадку його відмови подати податкову накладну. Конкретний спосіб захисту прав покупця у разі порушення своїх обов'язків продавцем - це подача заяви із скаргою на постачальника одночасно з декларацією за звітний податковий період. Належне виконання покупцем послуг зазначеної процедури дозволяє забезпечити оформлення ним відповідного податкового кредиту.

Між тим, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не вбачається, що Товариство скористалося своїм правом на звернення до Державної податкової інспекції зі скаргою на Підприємство (за формою згідно з Д8 (Порядок N 966)) щодо відмови у наданні податкової накладної та з копією документів передбачених статтею 201 розділу 5 ПК України та вчиняло дії щодо оформлення податкового кредиту за вищезазначеною процедурою.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок на кредитора довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі ненадання відповідачем податкової накладної.

Враховуючи те, що Товариство не зверталося до Державної податкової інспекції із скаргою на відповідача (за формою згідно з Д8 (Порядок N 966)) щодо відмови у наданні податкової накладної та з копією документів передбачених статтею 201 розділу 5 ПК України, слід вважати що ним не доведено, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати відшкодування ПДВ.

За таких обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність у його діях складу цивільного правопорушення.

Господарські суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, у зв'язку із чим неправомірно задовольнили позов Товариства.

Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин постанова Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2016 підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального і матеріального права. Зважаючи на повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за можливе прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з наведених вище підстав.

Підприємство у касаційній скарзі просило за результатами скасування оскаржуваних судових рішень направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Однак, абзацом четвертим пункту 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 N 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XIII Господарського процесуального кодексу України" (Постанова N 11) роз'яснено, що у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 1119 ГПК України).

Зважаючи на повноту встановлення обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції та дійшла висновку щодо можливості прийняття нового рішення у справі.

В силу положень частини сьомої статті 49 ГПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача (абз. 2 ч. 6 ст. 49 ГПК України).

За приписами частин першої та п'ятої статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на корись якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує судові витрати за рахунок другої сторони.

Виходячи з вищенаведеного, за результатами розгляду касаційної скарги Підприємства на його користь з Товариства підлягає стягненню сума витрат по сплаті судового збору за перегляд справи у апеляційному та касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 09.11.2016 у справі N 917/1444/16 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити публічному акціонерному товариству "Кременчуцький завод технічного вуглецю" у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" на користь комунального підприємства "Кременчукводоканал" Кременчуцької міської ради 6591 (шість тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 53 коп. витрат по сплаті судового збору за перегляд справи у апеляційному та касаційному порядку.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

 

Головуючий, суддя

Г. А. Кравчук

Суддя

Л. І. Рогач

Суддя

І. В. Алєєва


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.