ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

26.09.2018 р.

Справа N 483/1953/16-ц

 

Провадження N 61-33891св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_4, розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року, у складі головуючого-судді Чаус Л. В., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року, у складі суддів: Царюк Л. М., Козаченко В. І., Прокопчук Л. М., встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 06 червня 2014 року він уклав із відповідачем договір позики на суму 4000,00 доларів США, який був оформлений розпискою. За цим договором ОСОБА_4 зобов'язався повернути суму позики до 31 грудня 2015 року, проте до теперішнього часу свої зобов'язання не виконав.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 106699,60 грн. та 3200,98 грн. - 3 % річних, а всього 109900,58 грн.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт укладення між ним та ОСОБА_4 договору позики, а відтак й факту виникнення відповідних правовідносин сторін, що випливають із договору позики.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення.

04 вересня 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі рішення судів скасувати і вирішити питання по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що написана відповідачем розписка є договором позики, який виник з договору купівлі-продажу, позивач передав відповідачу у власність майно. На думку позивача правовідносини, що виникли між сторонами регулюються статтею 1053 ЦК України.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали справи та касаційного провадження 05 червня 2018 року передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

У відповідності до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що 06 червня 2014 року ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені ОСОБА_6 передав риболовне судно ЯМК 0008 у власність ОСОБА_4, який в свою чергу написав розписку, згідно якої зобов'язався виплатити ОСОБА_3 до 31 грудня 2015 року 4000,00 доларів США частинами.

14 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у розмірі 4000,00 доларів США.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Звернувшись до суду з даним позовом ОСОБА_3 з посиланням на вимоги статей 1046, 1047, 1049 ЦК України просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики й зазначав, що грошові кошти передавалися відповідачу ще у 2011 році для особистих потреб та ремонту судна.

З вищевикладеного вбачається, що написання відповідачем боргової розписки було пов'язано з відсутністю, при укладенні договору купівлі-продажу риболовного судна, у нього грошових коштів для розрахунку з ОСОБА_3 за витрати, що пов'язані з утриманням та ремонтом судна. При цьому, спірна розписка була складена за домовленістю сторін на забезпечення зобов'язання по оплаті ремонту та утримання риболовного судна.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про, що між сторонами виникли правовідносини з приводу боргу, який за домовленістю сторін був замінений позиковим зобов'язанням, тому ці правовідносини повинні регулюватися положеннями статті 1053 ЦК України.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (статтею 1047 цього Кодексу).

За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав вважати заміну боргу відповідача перед позивачем позиковим зобов'язанням за договором позики, а тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти за спірною розпискою.

Відповідно статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

ОСОБА_4 заперечуючи проти позову посилався на те, що вказана у розписці сума 4000,00 доларів США складає суму остаточного розрахунку за договором купівлі-продажу судна, яку він вже сплатив ОСОБА_3, однак позивач заперечив факт повернення грошових коштів пославшись на наявність у нього оригіналу розписки від 06 червня 2014 року.

Отже, наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

За таких обставин, колегія суддів вважає недоведеним факт повернення відповідачем позивачу грошових коштів за правилами статті 545 ЦК України на підтвердження повернення позики, оскільки боргова розписка залишилася у позивача.

Вищенаведених норм закону суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, не надали належної оцінки борговій розписці, не встановили її правову природу, а тому висновки судів про те, що правовідносини між сторонами, які виникли під час укладення договору купівлі-продажу судна, не можуть бути достатнім доказом існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики є передчасними.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 06 червня 2014 року в розмірі 4000,00 доларів США, що еквівалентно сумі 106699,60 грн. станом на 28 листопада 2016 року (день подання позову до суду) та 3 % річних за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 3200,98 грн. а всього - 109900,58 грн.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року необхідно скасувати, оскільки ці судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За правилами статті 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3626,70 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 серпня 2017 року скасувати, та ухвалити нове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг в сумі 106699,60 (сто шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 60 копійок та 3 % річних за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року в сумі 3200,98 (три тисячі двісті) гривень 98 копійок, а всього 109900,58 (сто дев'ять тисяч дев'ятсот) гривень 58 копійок.

Стягнути ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3626,70 (три тисячі шістсот двадцять шість) гривень 70 копійок судових витрат, понесених за сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

В. А. Стрільчук

Судді:

С. О. Карпенко

 

В. О. Кузнєцов

 

А. С. Олійник

 

Г. І. Усик


 
Copyright © 2006-2018 epicentre.com.ua. All rights reserved.